Протягом останніх днів про студентку 5-го курсу Луцького національного технічного університету Майю Москвич дізналася вся Україна. Адже Центр досліджень визвольного руху повідомив, що волинській студентці погрожують виключенням із вузу за організацію акції проти затримання співробітниками СБУ історика, директора львівського музею «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого.

17 вересня у Луцьку під стінами обласного СБУ пройшла акція «Приходь, здавайся!» на захист історика Руслана Забілого. Протест мав форму флеш-моба (з англійської «flash mob» – «спалахуючий натовп» – це заздалегідь спланована масова акція, в якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь обговорені дії (сценарій), і потім швидко розходяться), під час якої кожен учасник приніс під приміщення спец- служби комп’ютерний диск із «секретною інформацією» для СБУ із записаними на них матеріалами про ОУН і УПА, які стали відомі громадськості завдяки зусиллям Забілого і його колег. Крім того, протестанти виклали на східцях обласного УСБУ 26 томів «Літопису УПА». Учасники акції тримали в руках плакати з написами: «Ні, реанімації КГБ!», «1937-ий – не пройде!», «Руки геть від Забілого!» і скандували: «Я здаюся СБУ!».
Проте найбільший резонанс на акції викликала промова її організатора, голови обласної організації «Національний Альянс» Майї Москвич, яка повідомила, що на Волині розпочалися репресії. І розповіла, як напередодні до неї дзвонили з СБУ, а декан факультету погрожував їй виключенням з вузу, якщо вона займатиметься політичною діяльністю.
- Майю, ти справді після акції написала заяву в прокуратуру на неправомірні дії свого декана? – запитую в 20-річної Майї Москвич.
- Так. І зараз розповім чому.
Як ви знаєте, вперше акція «Приходь, здавайся!» відбулася перед головним офісом СБУ у Києві 15 вересня. Ми також захотіли виступити проти фальшування нашої історії, адже нова влада намагається переписати її під московську диктовку, знову загнати нас в Радянський Союз, і запланували такий захід в Луцьку на 17-е вересня. Вирішили провести акцію у формі флеш-мобу. В середу ми розіслали прес-анонс про акцію всім місцевим ЗМІ, проте цю інформацію чомусь ніхто не висвітлив. А в четвер я не взяла із собою мобільний телефон. Коли ввечері його переглянула – було багато пропущених дзвінків і серед них – кілька від депутата обласної ради Ігоря Гузя, який і повідомив мені, що навколо акції піднявся великий галас, працівники СБУ допитуються в нього про деталі акції. Мені стало смішно, адже в нашому протесті мало взяти участь лише близько 20 людей! Але найцікавіше відбулося наступного дня.
У п’ятницю вранці близько 9-ї години я занесла заявку в міську раду про проведення акції і зазначила себе як координатора. Буквально через 5 хвилин до мене зателефонував декан мого факультету Тарас Вікторович Божидарнік і сказав, що нам треба зустрітися. Я відповіла, що на Львівську зможу приїхати лише через 2 години. Він сказав, що це запізно і запропонував зустрітися через кілька хвилин біля міської ради. Я погодилася. Перша його фраза була: «Знаєш чому?». Я відповіла, що, напевне, через сьогоднішню акцію. Він підтвердив. І тут почалася довга розмова на тему: не бери участь в акції. Щоб розібратися, чого ж дійсно хоче декан, я сказала, що якщо на нього дійсно тиснуть і дуже важливо, щоб студенти ЛНТУ не брали участі в акції, то я не буду. Але Тарас Вікторович сказав, що цього мало, йому потрібно, щоб акція взагалі не відбулася. Мовляв, наша затія – смішна і нікому не потрібна.
- Що ти відповіла?
- Я почала пояснювати, що таких акцій буде багато і відміняти маленький флеш-моб, у якому братимуть участь усього 15 – 20 осіб – оце справді смішно! Невже комусь так страшно, щоб скасувати такий маленький протест? Тоді декан сказав, що якщо я буду займатися громадською діяльністю, то мене можуть легко відрахувати «за неуспішність», і рекомендував на період навчання в університеті відмовитися від громадської діяльності (до речі, крім того, що Майя Москвич очолює обласну організацію «Національний Альянс», вона ще й – член обласної студентської ради при голові облдержадміністрації, була студентським деканом факультету обліку та фінансів ЛНТУ, торік зайняла 2-е місце в конкурсі «Студент року» у номінації «Студент – громадський діяч» – авт.) взагалі. Розмова тривала близько 40 хвилин. Усе звелося до наступного: якщо я відмовляюся від акції і діяльності, то все буде гаразд: і навчання, і стипендія. Якщо ж ні – то я можу попрощатися з успішним закінченням вузу. Я сказала, що готова до відрахування і не полишу діяльності. До речі, кілька людей, які дізналися про такий тиск, відмовилися взяти участь в акції вже перед самим її початком. А вже безпосередньо на акції я розповіла про нашу розмову з Тарасом Божидарніком, а по завершенню її пішла в прокуратуру і написала заяву про неправомірні дії декана.
- Проте Тарас Божидарнік заперечує, що тиснув на тебе щодо участі в акції, а лише говорив про навчальний процес, мовляв, у тебе багато прогулів та неуспішність у вузі, крім того, тобі платять стипендію…
- (Усміхається). Щодо прогулів, то в мене – півтора тижня лікарняного. Яка може бути мова про успішність, коли навчальний процес тільки розпочався і в нас ще не було модулів, за результатами яких можна судити про успішність чи ні?! Крім того, за 2 роки навчання в ЛНТУ я ще не отримувала жодної стипендії – на 3-му і 4-му курсах навчалася на факультеті обліку та фінансів на контрактній формі, а на 5-му вступила на спеціаліста державної форми навчання на факультет бізнесу. Але найголовніше: скажіть, багато є деканів, які, щоб поговорити із студентом 40 хвилин про його успішність, будуть терміново «гнати» свій «джип» із навчального закладу кудись в іншу частину міста на зустріч?
- Але, сама розумієш, бити горшки з деканом, а тим паче – судитися…
- Повірте, Тараса Вікторовича я вважаю найкращим і найдемократичнішим деканом ЛНТУ. Я впевнена, що йому байдуже до моєї діяльності, просто він не зміг відкрито заявити, що з ним була проведена бесіда, що на нього тиснули.
Я не проти свого декана, він – хороша людина, я проти того, щоб хто-небудь забороняв мені займатися громадською діяльністю і вказував, які акції проводити, а які – ні. Я не хочу, щоб до мене йшли, вмовляли, переконували і залякували. Якщо захочуть виключити – нехай виключають, але нехай усі знають, за що саме. Свої права, як і незалежність України, я буду відстоювати до останнього.

КОМЕНТАР
Тарас БОЖИДАРНІК, декан факультету бізнесу Луцького національного технічного університету:
- Із Майєю Москвич ми розмовляли тільки про навчальний процес, який у нашому вузі відбувається за Болонською системою. А це значить, що треба бути не тільки присутньою на заняттях, а й заробляти бали. А в Майї із 17-и днів навчання – майже всі пропуски, увесь час вона віддає себе громадській роботі. Але ж вона навчається на державній формі, їй платять стипендію. Тому я рекомендував Майї не перебивати учбовий процес. Так, ми говорили і про їхню акцію і я сказав, що це смішно, навіть глупо, адже волинське СБУ не має ніякого стосунку до затримання історика Забілого. Не подумайте, що це я казав через якісь особливі політичні погляди, адже я вважаю себе абсолютно аполітичною людиною.

ДО СЛОВА
ЇХНЯ МЕТА – ФАЛЬШУВАННЯ ІСТОРІЇ
- Документи, які я використовую, розсекречені, й ними може користуватися будь-хто, зокрема, й іноземці, які приїздять для роботи в наші архіви. Я досліджую питання тактики і стратегії УПА під час другої світової війни. Один із працівників СБУ запитав: «А чи не є ця тема засекреченою? Хто приймав рішення, щоб я займався цією тематикою?». У мене склалося враження, що вони мислять категоріями 1930-х років. Вони нікуди від своїх попередників із доби тоталітаризму не просунулися, – впевнений Руслан ЗАБІЛИЙ.

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ