Програма партії “За Україну!”
(проект)

1.    Свобода і розвиток

Свобода людини є найвищою суспільною цінністю. Людина – не засіб, а ціль розвитку людства, і саме розвиток творчої ініціативи людини є головним рушієм прогресу.

Вільна людина і її творчий потенціал – головний суспільний ресурс. Політична система в цілому і державна влада зокрема мають сприяти розвиткові творчої й підприємницької ініціативи людей, створювати умови для їх самоорганізації в дієві спільноти. Головними завданнями держави має стати створення прозорих і зрозумілих правил гри та захист країни від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Через побудову динамічного, вільного, демократичного суспільства, розвиток культури й освіти, Україна зможе реалізувати свій цивілізаційний вибір. Невід’ємною складовою цього вибору є становлення сучасної політичної української нації, здатної робити свій внесок у розвиток багатоманітного світу.

1.1. Взаємини людини й держави

Людина не має бути безправним прохачем у чиновників. Органи влади і посадові особи, так само як і всі інституції, покликані надавати послуги людям, мають ставитися до людей як до клієнтів, яких вони мають якісно обслуговувати.

Водночас ставлення політиків та посадовців до громадян має бути позбавлене популізму й базуватися на чесності й відповідальності перед усім суспільством і майбутніми поколіннями. Як ігнорування думки людей, так і спроби здобути їх прихильність популістськими обіцянками є шкідливими.

Час покласти край пануванню патерналістських настроїв. Український народ має існувати не за рахунок пільг, субсидій і перерозподілу ресурсів, а за рахунок власної ефективної праці й ділової ініціативи. Законодавство і практика діяльності органів влади мають сприяти чесній праці, діловій активності та інвестиціям у людський розвиток.

Всі органи й процедури, які перешкоджають, а не допомагають людині, мають бути ліквідовані. Всі послуги мають надаватися на рівні, максимально наближеному до людини, а всі процедури надання цих послуг мають бути максимально простими і зручними для клієнтів.

Процедури прийняття рішень органами влади, їх взаємодії з громадянами, розгляду звернень, збирання та витрачання коштів мають бути прозорими і, по можливості, встановлюватися безпосередньо законами. Чиновники мають нести відповідальність за порушення цих процедур чи неввічливе ставлення до людини.

Всі штучні заборони й вимоги до громадян, їх об’єднань та підприємців, спрямовані на отримання чиновниками хабарів, мають бути скасовані.

Вирішення жодних питань в органах влади не може бути платним або залежати від суб’єктивного рішення чиновника.

Інформація про діяльність органів влади, у т.ч. всі їхні рішення, а також проходження всіх бюджетних платежів мають бути відкритими. Обов’язок розміщати таку інформацію в Інтернеті та надавати її на запит (у т.ч. будь-якому громадянину) має бути закріплений законодавчо.

Електронне листування має бути зрівняно за статусом з паперовим, включаючи  гарантоване право громадян направляти звернення електронною поштою й отримувати на них відповідь.

Слід позбавити громадян потреби додавати до своїх заяв та звернень будь-які довідки та погодження, водночас передбачивши відповідальність заявника за подачу в своїй заяві завідомо неправдивих даних, що можуть призвести до прийняття неправомірного рішення на користь заявника.

Обов’язок перевірки інформації, збирання погоджень та довідок має лежати на органах влади.

Проекти всіх рішень, що стосуються інтересів громадян, мають оприлюднюватися, їх обговорення має відбуватися за участі всіх зацікавлених сторін.

1.2. Гарантії основних свобод

Держава має гарантувати конституційні свободи людини. З цією метою слід прийняти низку законів, які забезпечать можливість реально користуватися цими свободами.

Нинішня система реєстрації місця проживання громадян, яка, по суті, є різновидом визнаної неконституційною прописки, має бути скасована. Громадяни не повинні подавати ніяких прохань про реєстрацію і отримувати ніяких штампів про реєстрацію місця проживання в паспорті. Натомість усі громадяни мають декларувати реальне місце свого постійного проживання і нести відповідальність за неподання відповідної декларації чи за подання завідомо неправдивих даних. Всі норми, які пов’язують надання пільг чи привілеїв з місцем проживання, мають бути скасовані.

Держава має створити дієві механізми для захисту свободи слова та інформації, включаючи створення суспільного телебачення й радіомовлення на базі  державного й  комунального, а також приватизації державних і комунальних друкованих видань, посилення відповідальності за цензуру та протидію професійній діяльності журналістів (у т.ч. з боку приватних власників).

Свобода совісті не має означати домінування атеїстичних підходів і дискримінації віруючих людей. Християнські цінності й етика мають посісти належне місце в освітніх і культурних інституціях. Як християни, так і віруючі інших релігій повинні отримати реальну можливість факультативно отримувати релігійну освіту в звичайних освітніх закладах. Релігійні організації мають здобути право на заснування приватних навчальних закладів (як духовних, так і світських).

Водночас держава має вживати належних заходів (включно з забороною діяльності відповідних релігійних організацій і притягнення до кримінальної відповідальності їх активістів) для припинення дій релігійних організацій, що спрямовані проти здоров’я людей чи проти української держави.

Свобода зібрань має беззастережно визнаватися всіма посадовцями і не потребує додаткової регламентації. Особи, що незаконно перешкоджають мирним зібранням, мають притягатися до відповідальності.

1.3. Вільна людина і вільні громади

Свобода об’єднань має бути гарантована у т.ч. шляхом припинення створення штучних перешкод для діяльності об’єднань громадян.

Слід ухвалити новий закон про громадські організації, який відповідає європейським і міжнародним нормам і не дозволить чиновникам довільно втручатися в справи цих організацій, перешкоджати їх реєстрації та діяльності.

Потрібно законодавчо стимулювати благодійну та волонтерську діяльність, меценатство.

Неурядовий сектор має активно залучатися до обговорення рішень, що приймаються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Необхідно не лише зняти бюрократичні перешкоди на шляху самоорганізації людей, але й усіляко заохочувати таку самоорганізацію.

Слід створити реальні умови для об’єднання мешканців багатоквартирних будинків у товариства співвласників (кондомініуми), що стануть повноправними господарями цих будинків і сприятимуть реформуванню житлово-комунального сектору.

Академічне й студентське самоврядування сприятиме розвитку вищої освіти й звільнить її від надмірного державного втручання. Подібну роль мають відіграти наглядові ради у школах та інших установах.

Держава має відмовитися від надмірної уніфікації закладів культури, освіти, охорони здоров’я тощо. Слід заохочувати ініціативу людей, що сприятиме багатоманітності форм, вільній конкуренції ідей, залученню приватних інвестицій. Інтереси держави й споживачів мають захищатися через дотримання встановлених державою стандартів, а не через повсюдне бюрократичне втручання і придушення ініціативи.

1.4. Місцеве самоврядування

Становлення ефективного самоврядування на рівні територіальної громади села, селища, міста – одна з ключових передумов модернізації і успішного розвитку України.

Саме громада має стати тією ланкою, де буде реалізовано принципи свободи й самоорганізації і перетворено в життя більшість реформ, що змінять обличчя країни. Саме люди, що відчують себе громадою і зможуть спільно організувати життя свого міста, села чи селища, з часом зможуть відчути себе вільним і гідним народом, що наведе лад у власній країні.

Громади повинні стати самостійними фінансово й організаційно. Саме на рівні громади людям мають надаватися всі послуги, які тільки можна надати на цьому рівні без шкоди для їх якості та доступності.

Спроможність надавати такі послуги має бути визначено законодавчою передумовою для самого існування громади. Невеликі сільські громади, неспроможні самостійно вести адміністрування послуг і управління бюджетом, мають об’єднатися між собою в більші громади. На одній території може існувати лише одна територіальна громада, ніякі інші громади не можуть належати до її складу. Вся територія України (крім заповідників та інших спеціальних територій) має бути розподілена між громадами міст, сіл та селищ (чи їх об’єднань).

Самоврядування на рівні областей та районів слід відрізняти від самоврядування громад і регулювати окремим законом. При цьому на певний час, необхідний для становлення України як унітарної держави українського народу і  протидії спробам сепаратизму, доцільним є збереження місцевих адміністрацій як органів державної виконавчої влади.

Громади мають отримати максимальну фінансову самостійність і можливість фінансувати надання відповідних послуг.

З цією метою необхідно закріпити різні податки за різними рівнями місцевих бюджетів.

Слід запровадити місцевий податок на нерухомість, який має надходити до бюджету громади відповідного села, селища, міста. До бюджету громади має надходити й податок на землю, який теж має отримати статус місцевого. Громади мають отримати право за рішенням відповідних Рад самостійно встановлювати ставки цих податків у визначених законом межах.

Право надавати пільги по сплаті податків повинен мати лише той орган, який встановлює ці податки.

Загалом на місцях має залишатися значно більша частка зібраних коштів, ніж зараз. Відповідно, частка відрахувань до державного бюджету й обсяги перерозподілу коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів знизяться. Водночас передача на місцевий рівень багатьох послуг дозволить скоротити видатки державного бюджету, які зараз ідуть на фінансування цих послуг.

Надання місцевому самоврядуванню фінансової самостійності і одночасне зростання відповідальності місцевих рад та голів за розвиток громад створять реальні стимули для заохочення ведення на території цих громад бізнесу, створення нових робочих місць, збільшення ефективності використання земель та майна, а отже – й податкових надходжень.

1.5. Підприємництво і податки

Ставлення до підприємців і підприємництва в Україні має бути докорінно переглянуто. Підприємницька ініціатива має бути визнана одним з ключових чинників національного розвитку. Бюрократична система перешкоджання цій ініціативі з метою отримання корупційних доходів чиновниками має бути демонтована.

Держава має створити зрозумілі й однакові для всіх правила, що діють на ринку. Підприємства всіх форм власності мають працювати на засадах конкуренції.

Бізнес має реєструватися шляхом повідомлення, якщо заявник не отримав вмотивованої відмови з обмеженого переліку підстав. Число дозволів та погоджень, що супроводжують початок підприємницької діяльності, слід звести до мінімуму, і всі вони мають надаватися в максимально стислі терміни в спеціально створених «єдиних офісах» з обслуговування підприємців. Підприємці повинні платити лише податки і внески до фондів соціального страхування (та у – визначених законом випадках – плату за ліцензії).

Кількість контролюючих органів і перевірок бізнесу має бути докорінно зменшена, ці перевірки мають бути вибірковими і не перешкоджати підприємницькій діяльності. Процедури таких перевірок мають бути жорстко регламентовані, а винні в порушеннях (як підприємці, так і представники влади) – невідворотно притягатися до відповідальності.

Податкова міліція має бути ліквідована.

Іншим важливим чинником розвитку ділової активності має стати податкова реформа. Головними її напрямками мають стати спрощення і скорочення переліку податків, чітке визначення процедур їх адміністрування, закріплення різних податків за різними рівнями бюджету, зниження ставок основних податків.

Процедуру адміністрування ПДВ слід реформувати, мають бути запроваджені диференційовані ставки ПДВ.

Іншим стратегічним кроком має стати введення податку на нерухомість.

Водночас зі спрощенням системи оподаткування та зниженням ставок податків необхідно посилити і зробити невідворотною відповідальність за несплату податків. При цьому в окремих чітко визначених випадках слід застосовувати в якості запобіжного заходу для підозрюваних в несплаті податків не арешт, а грошову заставу.

Водночас держава має нести симетричну відповідальність за заподіяння шкоди платникам податків.

Зважаючи на те, що малий бізнес сприяє діловій активності і творить основу міцного середнього класу, держава має створити систему заохочення малого бізнесу. З цією метою слід зберегти спрощену систему оподаткування малого бізнесу, а також надати йому на рівні місцевого самоврядування доступ до інформації про вільні приміщення, земельні ділянки, плани розвитку територій тощо.

Слід спростити процедури одержання земельних ділянок для будівництва з одночасним посиленням відповідальності посадових осіб за незаконне надання таких ділянок.

1.6. Соціальна політика

Політика популізму й заохочення патерналістських настроїв відбиває у працьовитого українського народу бажання й можливість заробляти на життя завдяки власній ініціативі і чесній праці. Близько половини мешканців України (причому не завжди малозабезпечених) перетворилися на отримувачів пільг та соціальних допомог.

Величезний тягар пільг та соціальних виплат не дає вкласти потрібні інвестиції в розвиток країни і структурі реформи, позбавляє державу можливості скоротити податкове навантаження, а отже – стримує розвиток економіки, продукує психологію прохачів, знижує стимули до праці й ділову активність.

Невідкладний перегляд такої соціальної політики – вимога часу, без якої Україну чекає лише посилення економічної стагнації, науково-технічної відсталості і зростання рівня бідності.

Держава має залишити за собою лише ті соціальні зобов’язання, які вона здатна виконати в межах можливостей бюджету, враховуючи також потребу зниження податкового навантаження і перерозподіл податків на користь місцевого самоврядування.

Соціальна допомога має надаватися майже винятково в грошовій формі й виплачуватися лише тим сім’ям, доходи яких нижче межі бідності.

Перелік пільг має бути істотно скорочений, а більшість пільг за професійною ознакою – скасовано. Розпочати перегляд пільг слід з цілковитого позбавлення різноманітних привілеїв народних депутатів та інших високопосадовців.

Мінімальна заробітна плата має відповідати прожитковому мінімуму для працездатних осіб і встановлюватися в місячному та погодинному вимірі.

Існуючі внески на загальнообов’язкове соціальне страхування слід об’єднати в єдиний соціальний внесок, включивши до нього також відрахування на загальнообов’язкове медичне страхування.

Замість п’яти передбачених законодавством фондів соціального страхування слід залишити три – пенсійний, медичний і на випадок безробіття.

Сплата соціального внеску має бути перерозподілена між роботодавцем і найманим працівником, який має сплачувати не менше половини суми цього внеску. Водночас, слід прагнути до поступового зменшення ставки соціального внеску, насамперед – завдяки оздоровленню пенсійної системи та покращення адміністрування всієї системи державного соціального страхування.

Пенсійна система має бути справедливою. Розмір пенсії має залежати від трудового (страхового) внеску людини, і число винятків з цього правила має бути істотно зменшено, як і перелік груп, представники яких мають право раннього виходу на пенсію. Потрібно обмежити максимальний розмір пенсії пільговим пенсіонерам і скоротити перелік категорій таких пенсіонерів.

Пенсійний фонд має стати бездотаційним. Досягти цього держава зобов’язана не через низький рівень пенсій і не через збільшення навантаження на бізнес, а завдяки створенню справедливої й економічно ефективної солідарної пенсійної системи.

Час також запровадити другий рівень пенсійної системи, надавши працюючим право збільшувати розмір майбутньої пенсії за рахунок добровільних відрахувань на персональний пенсійний рахунок.

1.7. Ефективне використання ресурсів

Всі суспільні ресурси – від знань і творчих здібностей людини до природних багатств, від науково-технічного потенціалу до коштів бюджету – мають примножуватися й ефективно використовуватися.

Бюджет на всіх рівнях має стати інструментом вирішення завдань, що стоять перед країною, а не безцільної роздачі коштів їх розпорядникам. Насамперед бюджетні кошти мають вкладатися в розвиток людського потенціалу, інфраструктури та в реформи, спрямовані на модернізацію країни.

Чесна тарифна політика, включно з переходом на внутрішньому ринку до сплати всіма споживачами ринкових цін на газ та електроенергію, сприятимуть енергозбереженню та оздоровленню енергетичної галузі. Сім’ї з низькими доходами слід захищати через надання адресних субсидій, а не через згубне для економіки заниження тарифів, коли держава дотує мільйонерів.

Слід докорінно переглянути чинну Енергетичну стратегію України, приділивши ключову увагу розвитку енергозберігаючих технологій та відновлювальної енергетики. Водночас слід збільшити видобуток нафти і газу, в тому числі – на шельфі Чорного й Азовського морів.

Слід також повною мірою використовувати переваги транзитного становища держави для максимально вигідного транспортування її територією транзитних енергоносіїв та вантажів.

Потрібно якнайшвидше прийняти закони про ринок землі і про земельний кадастр, після чого запровадити повноцінний ринок сільськогосподарських земель. Це дозволить залучити величезні інвестиції в економіку, збільшить можливості кредитування аграрного сектору, підвищить ефективність використання земель, полегшить розвиток сільських місцевостей і підвищить рівень життя селян.

Україна має повною мірою використовувати переваги свого клімату і родючих ґрунтів для впровадження новітніх аграрних технологій і зміцнення позицій на ринках сільгосппродукції.

Слід також сконцентрувати ресурси для розвитку кількох стратегічних секторів машинобудування, систем транспорту та зв’язку, інфраструктури освіти, науки  й туризму.

2. Українська ідентичність і національна держава

Українська національна ідентичність є головним фактором єдності країни, її успішного соціально-гуманітарного й економічного розвитку.

Ключовим гальмом на шляху до індивідуальної й національної свободи є той факт, що мільйони українців позбавлені національної пам’яті, втратили власну мову і відірвані від надбань національної культури. Внаслідок цього громадяни  України не мають спільного бачення майбутнього навіть з фундаментальних питань.

Шлях подолання такого стану – не у закріпленні існуючого статус кво з роз’єднаністю країни за геополітичною і мовно-культурною орієнтацією, а у природному усвідомленні українським народом свого власного «я», своєї історії і ролі в сучасному світі, формуванні українцями спільного бачення майбутнього.

2.1. Національна пам’ять

Повернення народу національної пам’яті означає відновлення його здатності орієнтуватися в часі й просторі. Лише усвідомлення мільйонами людей власної історії і спільних для багатьох поколінь українців цінностей дасть можливість людям усвідомити національні інтереси України і спільно діяти для їх реалізації.

Країна, що не має пам’яті, не має й майбутнього. Боротьба за національну пам’ять – це боротьба за майбутнє. Тому відродження національної пам’яті має стати центральним завданням держави і політичної еліти на найближчі роки.

Якомога більше людей мають знати правду про Україну та її історію. Українці повинні навчитися дивитися на минуле, сучасне й майбутнє власними очима, а не через криві дзеркала іноземної пропаганди.

Це означає, по перше, рішуче спростування брехні про українську історію, культуру та українські цінності, а, по-друге, вивчення й популяризацію сторінок історії та явищ культури, які свідомо замовчувалися чи не досліджувалися.

Для мільйонів українців має стати аксіомою тотожність Русі й України, усвідомлення тисячолітньої тяглості нашої державної і культурної традиції. Величезна культурна спадщина нашого народу, включно з творами й документами латинською, польською, російською та іншими мовами має бути належним чином усвідомлена, опрацьована й популяризована.

Український народ повинен усвідомити свій внесок у розвиток європейської й світової цивілізації, повернути історичні постаті й наукові та культурні надбання, дискредитовані, чи, навпаки, привласнені іншими країнами.

Ми маємо звільнитися від нав’язаних ззовні стереотипів. Возвеличення будь-якого іноземного панування в Україні через культурну, освітню, інформаційну політику є неприпустимим, оскільки дезорієнтує й роз’єднує людей і працює проти свободи й розвитку країни.

Натомість визначні події нашої історії, досягнення нашої культури й науки, наші генії і герої мають бути належно вшановані й популяризовані, бо саме національна пам’ять є тим корінням, з якої виросте наше гідне майбутнє.

2.2. Декомунізація

Важливою передумовою об’єднання українського народу і успішного розвитку української держави є подолання наслідків тривалої комуністичної окупації України, яка стала найбільшою трагедією в її історії.

Комуністичний тоталітаризм є явищем не лише антиукраїнським, але й антилюдським. Україна має на державному й суспільному рівні підтримувати процес міжнародного засудження комунізму, який (процес) набирає силу в Європі. Водночас українська держава має працювати над подоланням наслідків комунізму за допомогою прийняття відповідних законів, судових рішень та інформаційно-просвітницьких засобів.

Комуністична ідеологія і практика мають бути поставлені в Україні поза законом на рівні з теоріями й практиками нацизму та фашизму.

Україна має бути раз і назавжди очищена від символів комуністичного тоталітаризму, пам’ятників та назв, що пропагують комуністичний режим чи його діячів.

Комуністичні організації та комуністична пропаганда мають бути заборонені, включаючи пропаганду злочинної практики комунізму за допомогою  літератури, преси та кіно.

Злочини комуністичного режиму 1917-1991 років в Україні є злочинами проти людства й не мають терміну давності. Тому вони мають бути розслідуванні і оцінені судом, а їх організатори й виконавці – притягнуті до передбаченої законом відповідальності.

Нехай і з запізненням, але Україна має здійснити люстрацію діячів комуністичного режиму, які досі перебувають при владі в Україні, гальмуючи її розвиток.

Колишня номенклатура КПРС має бути позбавлена на 10 років права балотуватися на будь-які виборні посади в Україні, працювати на державній службі чи в органах місцевого самоврядування.

Особи, що балотуються на виборні посади чи хочуть працювати на державній службі і в органах самоврядування, мають оприлюднити інформацію про свою роботу в органах КГБ СРСР чи співпрацю з цими органами. Виборці, або органи, що призначають претендентів на посаду, мають володіти цією інформацією, щоб зробити усвідомлений вибір. Приховування такої інформації має тягнути за собою позбавлення особи державних посад і заборону обіймати їх у майбутньому.

Архіви комуністичної доби, включно з архівами КГБ УРСР, мають бути відкритими. Кожен громадянин має здобути право ознайомитися з досьє про себе.

Правда про всі злочини комунізму має бути розкрита і популяризована.

Всі жертви комуністичного режиму та борці проти цього режиму, засуджені за цю боротьбу, мають бути реабілітовані.

Лише здійснення за прикладом інших держав центрально-східної Європи повноцінної декомунізації дозволить українському народу звільнитися від тягаря комуністичної пропаганди і дасть змогу вільно оцінювати минуле й сучасність.

2.3. Мова

Утвердження української мови є одним з найпотужніших засобів  об’єднання українців та їх звільнення від негативних наслідків примусового зросійщення.

Утвердження української мови як єдиної державної й офіційної на всій території України і в усіх сферах суспільного житті відповідає Конституції України і практиці більшості європейських держав.

Повернення українцям рідної мови, якої їх намагалися позбавити, є природнім відновленням історичної справедливості, спрямованим  не проти інших держав і не проти національних меншин, а на об’єднання і відродження українського народу.

Головними принципами мовної політики мають бути повсюдне впровадження української мови в публічному житті, забезпечення прав кожної людини використовувати будь-яку мову в приватному житті та в міжлюдських взаєминах, заохочення вивчення як української, так й іноземних мов і мов національних меншин. При цьому мовна політика має здійснюватися державою і її принципи мають бути однаковими для всієї території країни, втручання місцевого самоврядування в мовну політику є неприпустимим.

Освіта, наука, культура, державна служба, армія, правоохоронні органи мають не лише в теорії, а й на практиці перейти на українську мову. Працівники цих сфер мають проходити атестацію на володіння українською мовою.

Заклади освіти та культури з іншою мовою викладання повинні створюватися на законних підставах за ініціативою людей і згодою влади. Практику, коли українці змушені доводити своє право на доступ до освіти чи культури державною мовою, як це відбувається зараз на значній частині території країни, має бути припинено.

Право кожної людини на надання послуг державною мовою в усіх сферах і на всій території України має бути реально забезпечено незалежно від форми власності та підпорядкування надавачів цих послуг. Це не виключає можливості надання послуг іншими мовами за згодою чи ініціативою споживача.

Телебачення і радіомовлення на національному рівні має здійснюватися українською мовою, а на місцевому рівні – українською мовою і мовою національних меншин, що становлять значну частку населення відповідної місцевості (з дотриманням відповідних пропорцій).

Друковані засоби масової інформації і книги в Україні мають видаватися українською мовою або в різних мовних версіях, одна з яких обов’язково має бути українською.

Веб-сторінки всіх органів державної влади й місцевого самоврядування, державних і комунальних установ, а також організацій та підприємств з обслуговування населення мають бути виконані українською мовою, при цьому вони можуть додатково мати версії будь-якими мовами.

Держава має сприяти перекладам на українську мову творів світової літератури й наукових праць, а також заохочувати вивчення і поширення української мови в світі.

Водночас в Україні слід посилити вивчення іноземних мов, насамперед офіційних мов країн-членів ЄС. Випускники вузів, науковці, а також ті держслужбовці, що працюють у сфері освіти, науки й зовнішньої політики, мають на достатньому рівні володіти хоча б однією мовою країн ЄС і проходити належну атестацію на її знання.

2.4. Культура

Надання всім українцям доступу до надбань національної й світової культури, підтримка культурно-мистецьких ініціатив та поширення української культури в світі мають стати важливими завданнями держави в гуманітарній сфері.

З цією метою слід реорганізувати систему управління культурою, залучити в галузь як приватні, так і державні інвестиції, створити сприятливі умови для розвитку культурних індустрій.

Зокрема, через прийняття спеціального закону слід підтримати створення українського культурного продукту. Інструментами такої підтримки мають стати перш за все встановлення квот для демонстрації національного культурного продукту на радіо, телебаченні, в кінопрокаті та на ринку книжкової продукції, прозорого розподілу державних грантів на конкурсних засадах, а також надання податкових пільг закладам культури та виробникам національного культурного продукту.

Необхідно стимулювати створення сучасної конкурентоздатної української музики, фільмів, літературних та інших мистецьких творів, зокрема, через механізм доповнюючого державного фінансування (держава фінансово підтримує ті проекти, які вже зібрали певну частину коштів з інших джерел), заохочення благодійництва та  приватних інвестицій в культуру.

При цьому слід посилити підтримку й популяризацію якісного академічного мистецтва.

Слід модернізувати бібліотечну мережу, створивши в кожному місті й районі хоча б одну сучасну комп’ютеризовану бібліотеку, книжкові фонди якої будуть належним чином оновлені, а приміщення зможуть використовуватися також для проведення культурно-мистецьких заходів. Значні кошти мають бути використані на переведення книжок і документів, що містяться в бібліотеках і архівах, у цифровий формат і їх розміщення в Інтернеті.

Необхідно сконцентрувати зусилля для створення в Україні кількох сучасних музеїв, які стимулюватимуть знайомство мільйонів українців та іноземних туристів з українською культурою, а також слугуватимуть центрами підготовки фахівців для подальшого розвитку музейної справи. Доцільно залучати приватні інвестиції як в інфраструктуру державних музеїв, так і в створення приватних музеїв (у т.ч. на базі занедбаних пам’яток історії та культури – замків, палаців тощо).

Для популяризації української культури у світі слід належно фінансувати українські культурні центри за кордоном, а також іміджеву рекламу країни,  рекламу національного культурного продукту, підтримувати експорт цього продукту за кордон.

2.5. Релігія

В Україні має послідовно дотримуватися принцип релігійної свободи.

Це означає, що люди мають бути вільними  у своєму віросповіданні і не може існувати жодної дискримінації за релігійною ознакою як щодо людини, так і щодо конфесії. Це також означає, що віруюча людина на практиці не може бути дискримінована в закладах освіти чи інших закладах під приводом відокремленості держави від церкви.

Релігійна свобода не означає усунення держави зі сфери релігійної політики. На релігійні організації має поширюватися загальна політика держави в галузі культури, мови, національної й громадської безпеки, охорони здоров’я тощо.

Релігійні організації мають опікуватися духовними питаннями. Має заохочуватися їхня практична діяльність у сфері освіти, культури, соціальної допомоги, екології тощо, але їхнє втручання в політичну боротьбу неприпустиме. Якщо ж релігійні організації ведуть пропаганду проти української державності, мови, культури, національної єдності, або ж завдають шкоди фізичному чи психічному здоров’ю людей, діяльність таких організацій має бути припинена.

Українська держава має більше уваги приділяти утвердженню християнських цінностей в усіх сферах життя, а також сприяти порозумінню і єднанню християн різних конфесій в Україні й в усьому світі.

Не втручаючись безпосередньо в церковні справи, держава має сприяти подоланню православного розколу і об’єднанню всіх українських православних церков, у єдину Київську помісну церкву, яка не буде мати правових переваг порівняно з іншими конфесіями, але стане одним з факторів духовного єднання української народу.

2.6. Державне управління

Для реформування системи державного управління необхідно ухвалити нову або істотно модернізувати чинну Конституцію. Водночас значу роботу з модернізації системи державного управління можна здійснити й на базі чинної Конституції, шляхом ухвалення законів та інших нормативних актів.

Для досягнення національного консенсусу щодо системи державного управління і взаємин людини, громади та держави слід розробити проект нової Конституції. У цій роботі мають спільно брати участь президент, уряд, депутати парламенту як від більшості, так і від опозиції, представники місцевого самоврядування, неурядових організацій, бізнесу та наукових кіл. Для того, щоб розробники нової Конституції не намагалися приміряти її «на себе», слід одразу обумовити, що вона набуде чинності через тривалий час після її схвалення.

Доцільно досягти консенсусу щодо первісного проекту документу, провести  його всенародне обговорення, врахувати слушні зауваження, після чого схвалити у відповідності з процедурою, передбаченою чинним Основним Законом.

Конституція має посилити гарантії основних прав і свобод людини, недвозначно визначити Україну як національну державу українського народу.

Водночас з Конституції слід вилучити популістські та двозначні норми, які стримують реформування і розвиток країни. Нова Конституція має закріпити основні засади діяльності парламенту, посиливши його контрольні функції. Президент має отримати дієві засоби впливу на оборонну й безпекову політику, а також ширший перелік підстав для  розпуску парламенту. Уряд має отримати повноту виконавчої влади і можливості реалізації своєї програми спільно з парламентською більшістю.

Нова Конституція має передбачити незалежну судову систему і міцне місцеве самоврядування. Недоторканність народних депутатів та суддів має бути скасована або істотно обмежена.

Слід надати право парламенту й органам самоврядування приймати більшість рішень відносною більшістю голосів (коли «за» більше ніж «проти» й «утримались»).

Громадянам слід надати право законодавчої ініціативи шляхом подання до парламенту законопроектів, підтриманих певною кількістю виборців.

Водночас, не чекаючи ухвалення нової Конституції, слід вже зараз здійснити низку реформ.

Новий Кодекс про вибори й референдуми має уніфікувати процедури їх проведення, включаючи формування списків виборців, виборчих комісій, проведення агітації, голосування та встановлення результатів.

Закон про регламент Верховної Ради і зміни до закону про місцеве самоврядування мають підвищити якість рішень, що приймаються представницькими органами. Зокрема, регламент парламенту має передбачати можливість правлячої коаліції та уряду мати вирішальний вплив на формування порядку денного, терміни розгляду проектів мають бути достатніми для їх вивчення і внесення пропозицій, у тому числі й громадськістю.

Необхідно прийняти закон про нормативно-правові акти, який встановить чітку процедуру їх розробки, прийняття та набуття ними чинності.

Закони про вибори і про політичні партії мають стимулювати внутрішньопартійну демократію.

Міністерства мають стати центрами вироблення державної політики і відповідати за ефективність цієї політики, передавши функції адміністрування державної політики на нижчі інституційні рівні виконавчої влади.

2.7. Європейська інтеграція

Україна має від декларацій і епізодичних дій перейти до реальної інтеграції до спільного європейського дому.

Український народ має повною мірою усвідомити себе частиною єдиної європейської цивілізації і об’єднатися навколо цілі повернутися додому в Європу. Держава має сприяти цьому усвідомленню.

Україна має цілеспрямовано рухатися до членства в Європейському Союзі. Навіть якщо окремі сили всередині ЄС не будуть зацікавлені в інтеграції України, ми маємо привести наше законодавство й стандарти (у т.ч. технічні) у відповідність з нормами ЄС.

Всі нові закони й інші нормативно-правові акти мають відповідати європейському законодавству, а прийняті раніше – поетапно приводитися у відповідність з європейським правом.

Слід домагатися якнайшвидшого створення зони вільної торгівлі з ЄС.

Україна має заохочувати приток інвестицій, технологій та туристів з країн Європи, водночас розширюючи можливості українських громадян вільно пересуватися континентом, а українського бізнесу – продавати свою продукцію в країни ЄС і інвестувати в стратегічно важливі об’єкти по всій Європі.

Україна має інтегруватися в європейський освітній та науковий простір, включаючи спільні наукові дослідження, обмін науковою інформацією, можливість для українських студентів продовжувати навчання в університетах інших країн Європи і навпаки.

Енергетичне система України має інтегруватися в єдину енергосистему Європи. Для цього слід запровадити загальноєвропейські правила на українському енергоринку, починаючи з ринку електроенергії, продавати російський газ і нафту європейським споживачам на східному, а не західному кордоні України, забезпечити роботу в аверсному режимі нафтопроводу Одеси-Броди-Гданськ, координувати з ЄС політику в галузі енергозбереження і розвитку відновлювальної енергетики.

Україна має створити сучасні транспортні комунікації з об’єднаною Європою, включаючи швидкісне залізничне й автомобільне сполучення.

Слід звернути особливу увагу на тісну співпрацю з Польщею та іншими країнами-сусідами України, які вже є членами Європейського Союзу, а також упроваджувати в Україні позитивний досвід цих країн.

2.8. Україна у світі

Пріоритетними завданнями у сфері зовнішньої політики мають стати європейська і євроатлантична інтеграція, підсумком яких стане повноправне членство України в ЄС і НАТО.

Водночас зовнішня політика України має бути спрямована на посилення впливу України в Європі та світі, забезпеченні регіональної стабільності, поширення української культури, захист прав українців за кордоном, заохочення в’їзного туризму й іноземних інвестицій в українську економіку.

Україні слід активізувати іміджеву рекламу за кордоном, налагодити експорт українського культурного продукту і посилити зовнішньоекономічну політику, спрямовану на підтримку українських виробників. З цією метою слід розбудувати мережу культурних і економічних представництв за кордоном і домогтися їх ефективної роботи.

Українська діаспора (включно з новітніми трудовими мігрантами) має отримати всебічну підтримку держави і стати одним із засобів відстоювання українських інтересів у світі.

У відносинах з Росією пріоритетними питаннями є розширення сфери вільної торгівлі між країнами, досягнення взаємовигідних домовленостей в енергетичній галузі, демаркація й делімітація кордонів (у т.ч. в Азовському морі й Керченській протоці), виведення Чорноморського флот Російської федерації з Криму, захист прав українців у Росії.

Необхідно зміцнювати зв’язки України зі США, Канадою та Японією, насамперед у галузях освіти, науки, й технологій, безпеки.

Українська дипломатія і бізнес мають активніше працювати в Азії та Африці, насамперед – на Близькому Сході.

3. Право й безпека

Українці зможуть бути вільними, а Україна – сучасною й процвітаючою лише за умови здатності нації захистити свою свободу.

Мова йде як про встановлення і дотримання належного правового порядку всередині країни, так і про захист від зовнішніх загроз.

Правовий хаос, безкарність впливових правопорушників з одного боку і беззахисність звичайних людей – з іншого створюють украй несприятливе середовище для життя, праці й підприємництва.

Для того, щоб життя в Україні було безпечним, а надбання й ініціативи людей – захищеними від протиправних зазіхань, потрібна система дієвого законодавства, спрямованого на захист прав людини й державних інтересів, ефективні правоохоронні органи й збройні сили, а також незалежний і неупереджений суд, якому можна було б довірити вирішення спорів.

Люди захищатимуть державу, якщо держава буде справедливою і дбатиме про захист прав кожної людини.

3.1. Протидія корупції

Корупція міцно пустила коріння в усіх сферах суспільного й державного життя. Це – головне зло, яке гальмує сьогодні розвиток країни.

Щоб здолати корупцію, боротьба з нею має вестися і згори, і з низу, так що вся країна має змінити звичний стиль життя і вирішення проблем.

Пакет антикорупційних законів, ухвалених парламентом влітку 2009 року, слід у повному обсязі і якнайшвидше впровадити в життя.

Службовці та виборні особи мають декларувати доходи, видатки та конфлікти інтересів і нести відповідальність за приховування інформації.

Має бути створене антикорупційне бюро, керівництво якого призначатиметься Верховною Радою на тривалий термін без права дострокового звільнення з посади (за винятком звільнення за власним бажанням). Антикорупційне бюро має отримати широкі повноваження по боротьбі з корупцією, насамперед – у вищих ешелонах законодавчої, виконавчої та судової влади.

Але для того, щоб боротьба з корупцією дала стійкий позитивний ефект, слід усунути насамперед причини цього явища. Перш за все, слід ліквідувати чи значно спростити більшість дозволів і погоджень, які спонукають людей давати хабарі, аби не гаяти часу й не терпіти знущань. Парламент, уряд і місцеве самоврядування мають постійно працювати над тим, щоб люди могли якомога рідше звертатися до органів влади, а якщо без цього не обійтися – щоб їх обслуговували швидко і якісно.

Так само важливими є однозначні й чіткі норми законодавства, щоб усі однаково розуміли, що можна робити, а чого не можна. Тоді чиновники не зможуть брати хабарі за «правильне» трактування двозначних норм.

Порядок прийняття рішень з усіх питань, з якими громадяни звертаються до органів влади, має бути регламентований і оприлюднений, щоб чиновник не міг відступити від нього, не порушуючи закону. При цьому такий порядок має бути максимально простий і зручний для клієнтів.

Сприятиме зниженню рівня корупції й податкова реформа, встановлення помірних ставок податків і спрощення їх адміністрування.

Важливим аспектом подолання корупції та рейдерства є занесення всіх матеріальних і нематеріальних активів до реєстрів власності. Ідеться насамперед про кадастр земельних ділянок, реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстр підприємств та компаній, реєстр відомостей про заставу тощо.

Значна частина інформації з цих реєстрів має бути загальнодоступною, що значно ускладнить порушення прав власності.

Під час прийняття нових законів та інших нормативно-правових актів має обов’язково здійснюватися їх державна (а за бажанням громадських об’єднань – також і громадська) експертиза на предмет корупційної складової.

3.2. Реформування правоохоронних органів

Нинішня система правоохоронних органів є вкрай неефективною і наскрізь корумпованою. Без її реформування не може бути й мови про безпечне життя людей і надійний захист їхніх прав.

Прокуратура має зосередитися на питаннях слідства й державного обвинувачення, а Служба безпеки – на захисті національної безпеки України і протидії екстремізму та тероризму. Від інших, неприродних для них завдань і функцій, ці відомства мають бути звільненні.

На зміну міліції, враженої корупцією й безвідповідальністю, має прийти поліція  європейського взірця.

Поліція має відрізнятися від міліції не лише за назвою, але й за функціями.

Головною відмінністю поліції має бути її універсальність. Кожен поліцейський повинен, незалежно від спеціалізації, негайно стати на захист порушених прав громадян чи надати іншу необхідну допомогу людям, що її потребують. Насамперед поліцейський має припиняти всі порушення закону, включно з найдрібнішими: від незаконної торгівлі – до кинутого під ноги сміття, від порушень  правил дорожнього руху (в т.ч. й пішоходами) – до куріння чи пияцтва в заборонених місцях, від несплачених податків – до вуличної бійки чи крадіжки.

Поліцейські, які регулярно «не помічають» порушень у себе під носом, мають звільнятися зі служби. Чисельність поліції має бути в кілька разів меншою ніж нинішньої міліції, а її освітній рівень, фізична й психологічна підготовка, технічне забезпечення – на порядок кращими.

Від самого початку реформи слід убезпечити поліцію від корупції, безкарності та бездіяльності. Для цього слід провести ретельний відбір працівників до новоствореної інституції з залученням до кваліфікаційних комісій громадськості та фахівців. Якомога більше поліцейських, включаючи весь керівний склад, мають пройти стажування в країнах ЄС. Заробітна плата поліцейських має бути високою. Поліцейські, помічені в корупції чи інших правопорушеннях, мають негайно звільнятися й притягатися до відповідальності. З іншого боку, всі громадяни, включно з високопосадовцями, мають беззастережно виконувати законні розпорядження поліції. Держава має забезпечити престиж поліцейської служби і стимулювати поліцейських до сумлінної боротьби зі злочинністю.

Кожен поліцейський повинен мати належну фізичну форму й професійні навички, а також доброчесну репутацію, які перевірятимуться під час атестації і невідповідність яким буде підставою для звільнення.

Кожен громадянин має знати, що з поліцією не жартують, а кожен поліцейський – що порушення ним прав громадян означає кінець його кар’єри.

Антикорупційне бюро та поліція внутрішньої безпеки мають слідкувати за спробами корумпувати поліцію, якнайширше залучаючи до цього громадян. Кожна спроба дати хабара поліцейському має закінчуватися кримінальною відповідальністю для того, хто дає хабар, а кожна спроба поліцейського взяти хабар – кримінальною відповідальністю такого поліцейського.

Громадяни мають відчувати, що звернувшись в поліцію по захист прав, вони вирішать проблеми, а не отримають нові проблеми.

3.3. Судова реформа

Не лише жодна людина, але й народ та держава в цілому не можуть почуватися безпечно, доки в Україні діє упереджений і корумпований суд. Реформа судочинства є нагальною потребою життя.

Судді мають бути більш незалежними від інших гілок влади і від керівництва судів. Водночас суддів слід позбавити недоторканності і впровадити в практику притягнення їх до належної відповідальності за корупційні рішення та дії, щоб їхня незалежність не перетворювалася в безкарність.

Необхідно змінити порядок призначення суддів.

Розподіл справ між суддями в судах має бути автоматизованим, і голова суду не може мати на нього жодного впливу.

Сторони судового процесу мають бути справді рівними (наприклад, у збиранні доказів). Необхідно подолати практику майже всуціль обвинувальних вироків судів.

В кримінальному судочинстві слід запровадити передбачений Конституцією суд присяжних, який має приймати рішення про винність чи невинність обвинуваченого.

Судді не мають бути перевантаженими справами, а суди – відвідувачами. Кожен  суд повинен отримати належне приміщення, щоб судові процеси були справді відкритими для всіх бажаючих. Судова система повинна належно фінансуватися, а висока зарплата судді – стати одним з запобіжників корупції.

Всі судові рішення мають негайно оприлюднюватися в Єдиному реєстрі судових рішень, доступному в Інтернеті.

Суд має контролювати і забезпечувати виконання власних рішень, маючи для цього належні можливості використання виконавчої служби та поліції.

Невиконання судового рішення чи затримка з його виконанням мають стати невигідними через посилення покарання за таке правопорушення.

Суди апеляційної інстанції мають розглядати справи й виносити рішення по суті, а не відправляти справи на повторний розгляд в суди першої інстанції. Для цього апеляційні суди мають отримати належне кадрове й технічне забезпечення.

3.4. Національна безпека

Політика безпеки має бути спрямована на подолання внутрішніх і зовнішніх загроз країні.

Серед внутрішніх загроз ключовими є корупція, забруднення довкілля,  низький рівень стандартів життя, політична нестабільність, правовий нігілізм, відсутність єдності нації навколо основних пріоритетів розвитку, високий рівень злочинності, технологічна відсталість, загроза техногенних катастроф, незадовільний рівень освіти тощо. Для подолання цих загроз слід здійснити комплексні реформи в багатьох сферах, задіявши політичні, економічні, правові механізми.

Зовнішні загрози залежать не лише від стану справ у країні, тому для їх подолання слід застосувати комбінований підхід – ліквідація факторів, що посилюють ці загрози всередині країни і одночасну протидію негативному впливу ззовні.

Пріоритетним завданням є захист українського інформаційно-культурного простору. В інформаційному просторі загалом, а в засобах масової інформації – в першу чергу, слід припинити антиукраїнську пропаганду, а також поширення інформації, що шкодить безпеці й здоров’ю людей. Держава має створити належні умови для того, щоб в українському інформаційно-культурному просторі домінувала українська мова, український культурний продукт і українське бачення ключових питань внутрішньої та зовнішньої політики.

Діяльність антиукраїнських організацій на ЗМІ має бути припинена, а українські та іноземні громадяни, що посягають на незалежність і цілісність України – притягнуті до відповідальності.

Служба безпеки України та інші правоохоронні органи мають захистити права українців та інтереси держави від посягань ззовні.

З метою захисту економічного суверенітету Україна має звернути основну увагу на енергетичний сектор. Залежність економіки від російського газу слід звести до мінімуму шляхом зниження загального рівня споживання газу (через встановлення ринкових тарифів всередині країни та застосування енергозберігаючих технологій), нарощення власного видобутку газу та перехід на інші джерела енергії.

Для подолання залежності від російського ядерного палива слід перейти до закупівлі ядерного палива з альтернативних джерел і водночас відмовитися від планів будівництва нових ядерних реакторів.

Запуск в аверсному режимі нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ дозволить зробити каспійську нафту як альтернативу російській більш доступною і в Україні, і в усій Європі.

Україна має посилити зовнішню розвідку та інші структури, що здатні попередити зовнішні загрози і сприяти їх подоланню.

3.5. Оборона

Держава має звернути належну увагу на Збройні Сили України. Головними завданням в галузі оборони є підвищення патріотизму армії, модернізація озброєнь та системи управління військами,  а також вступ України до НАТО.

Насамперед, в українській армії мають панувати український дух, українська мова і високе почуття громадянського обов’язку. Солдати й офіцери мають пишатися своєї країною і бути сповненими рішучості її захищати. Для цього слід посилити вимоги до патріотичного виховання в армії та здійснити необхідні кадрові зміни – армією на всіх рівнях мають керувати патріоти, які водночас є професіоналами.

Армія має бути позбавлена функцій, що не мають стосунку до оборони країни.

Національна система військового планування і управління має бути модернізована.
Фінансування армії має бути істотно збільшено. Кошти оборонного бюджету слід спрямувати перш за все на навчання й бойову підготовку військ, закупівлю й ремонт військової техніки, наукові розробки в галузі оборони.

Необхідно відмовитися від розпорошення витрат, сконцентрувавши головні зусилля й ресурси на протиповітряну оборону, сили спеціальних операцій, військову розвідку, а також сили швидкого реагування.

Оплата військовослужбовцям має бути збільшена, що, серед іншого,  дозволить перейти до професійної армії, скасувавши призов до війська.

Водночас Україна має впорядкувати облік резервістів і створити надійну систему мобілізації, а також достатні матеріальні резерви на випадок військового конфлікту.

Українська армія за кілька років має стати повністю професійною і цілком відповідати стандартам НАТО.

Українські війська мають активніше взаємодіяти з військами партнерів по НАТО та інших дружніх держав у рамках військових навчань та міжнародних миротворчих операцій. Українська армія має захищати громадян України та її національні інтереси, у т.ч. беручи участь у боротьбі з піратством на морі.

3.6. Розподіл відповідальності

В Україні має бути створено систему, яка не допускає ситуації, що за певну невирішену проблему чи правопорушення ніхто не відповідає.

Відповідальність за певні ділянки роботи, як і відповідальність за різні види порушень, має бути справедливо розподілена між державою, її органами й посадовими особами, органами самоврядування, громадянами тощо.

Органи влади та посадовці мають невідворотно нести відповідальність за невиконання свої обов’язків, перевищення повноважень, корупцію тощо. Нездатність певної установи забезпечити надання послуг, задля надання яких ця установа існує, має бути підставою для прийняття адміністративним судом рішень, які в той чи інший спосіб розв’яжуть проблему. Держава та її посадові особи не можуть мотивувати невиконання законів жодними перешкодами чи проблемами.

Водночас на громадян, місцеві громади та бізнес також має бути покладено обов’язок дотримуватися закону, і їх відповідальність за порушення має бути так само невідворотною.

Підприємства, установи та організації, власники та орендарі майна мають дотримуватися архітектурних та санітарних норм, не забруднювати довкілля, не порушувати прав споживачів тощо, і відповідальність за порушення цих правил слід посилити й забезпечити її невідворотність.

Слід докорінно переглянути систему штрафних санкцій, передбачених Кодексом про адміністративні правопорушення.  Деякі норми Кодексу слід ліквідувати чи об’єднати з іншими, натомість – запровадити нові норми, які передбачають покарання за порушення будь-яких прямих вимог закону. Не може існувати прямої вимоги закону, за порушення якої немає хоча б адміністративного покарання. Розміри штрафів за більшість правопорушень слід багаторазово підвищити, водночас встановивши в Кодексі чіткий розмір штрафу (замість нинішньої «вилки» «від» і «до», яка, як і низькі розміри штрафів, провокує безкарність і корупцію). Адміністративні штрафи мають стягувати безпосередньо адміністративні органи. Громадянин може оскаржити штраф у суді. Ніхто не повинен мати шансів уникнути сплати законно призначеного штрафу, а зволікання зі сплатою має вести до значного зростання суми і її примусового стягнення.

Слід пом’якшити кримінальну відповідальність за злочини, не пов’язані з зазіханням на життя, безпеку й здоров’я людей та національну безпеку країни. Більшість таких злочинів слід карати не тюремним ув’язненням, а високими грошовими штрафами чи примусовими роботами без позбавлення волі.

Це дозволить розвантажити тюрми і зменшить число людей, які, потрапивши через дрібний злочин за грати, виходять на волю сформованими злочинцями.

Правовий порядок в Україні має забезпечувати граничну невигідність для посадовців спроб ігнорувати закони.

Водночас самі закони мають бути зваженими й такими, щоб їх за наявності політичної волі можна було виконати. Це накладає особливу відповідальність на Верховну Раду за прийняття якісних законів, а на правоохоронні органи та суди – за їх безумовне виконання.

4. Здоров’я нації

Довгострокові наслідки комуністичного терору, геноциду та війн, руйнування моральних підвалин життя людей, забруднення довкілля, шкідливі умови праці, неефективна система охорони здоров’я, невпевненість людей у завтрашньому дні – всі ці фактори викликають деморалізацію мільйонів українців, негативно впливають на їх моральний стан та фізичне здоров’я, призводять до швидкого зменшення населення України.

Моральне й фізичне оздоровлення нації, зупинення депопуляції, підвищення якості й тривалості життя людей є ключовими завданнями української держави. Виконати їх ми зможемо лише всі разом, коли людина, родина, громада, держава – кожен докладе свою частку зусиль.

4.1. Подолання демографічної кризи

Політика підтримки народжуваності і виплат допомог при народженні дитини, що здійснюється в останні роки, вже дала позитивний ефект і призвела до значного зростання народжуваності. Однак рівень народжуваності в Україні не достатній навіть для звичайного відтворення чисельності населення. Для продовження зростання народжуваності слід продовжувати виплати допомоги при народженні, збільшити допомогу по догляду за малолітніми дітьми, а також частково оплачувати житлові кредити для багатодітних сімей з невисоким рівнем доходів (чи хоча б відсотки по них).

Необхідно широко пропагувати цінність сім’ї, материнства і батьківства.

Для боротьби з високим рівнем передчасної смертності слід стимулювати здоровий спосіб життя, реформувати охорону здоров’я, знизити рівень виробничого й побутового травматизму, а також розпочати рішучі дії для очищення довкілля.

Економічні реформи й модернізація країни мають зменшити еміграцію з України молодого населення, що стане ще одним фактором пом’якшення демографічної кризи.

Слід заохочувати переїзд на постійне проживання в Україну етнічних українців з будь-яких країн світу.

Комплексне застосування цих заходів дозволить за кілька років зупинити зменшення чисельності населення України й перейти до його поступового збільшення.

4.2. Охорона здоров’я

Ключовою складовою покращення здоров’я нації є перехід до здорового способу життя.

Завданням держави є рішуча протидія  наркоманії, курінню та алкоголізму.

Реклама та будь-яке заохочення вживання алкоголю й тютюну мають бути заборонені. Акцизи на алкоголь та тютюн мають планово зростати щороку. Місця, де дозволено вживати алкоголь та курити, мають бути обмежені. Пити й курити має бути непрестижно й дорого.

Держава має заохочувати заняття фізкультурою людей будь-якого віку та соціального стану, в тому числі за місцем навчання і проживання і в доступних спортивних секціях.

Мають бути запроваджені високі стандарти якості питної води, а також заборонено продаж харчових продуктів, що містять забагато шкідливих речовин. Всі продукти мають супроводжуватися докладною інформацією про їх склад.

Штрафи з роботодавців за порушення правил безпеки на виробництві мають бути збільшені.

Для уникнення негативного впливу медикаментів на здоров’я реклама ліків має бути заборонена.

Систему охорони здоров’я слід докорінно реформувати. Має бути запроваджено загальнообов’язкове державне медичне страхування. Медичний страховий фонд має бути об’єднаним з нинішніми фондами з тимчасової втрати працездатності та з нещасних випадків на виробництві.

Міністерство охорони здоров’я має визначати норми й стандарти у сфері медицини, а медичний фонд – координувати роботу закладів охорони здоров’я. Медичні заклади всіх форм власності мають отримати право на страхові кошти. Кожна людина повинна мати право зареєструватися для отримання медичної допомоги в одному медичному закладі чи мережі закладів, який вона вільно обере. Кошти медичного страхування мають ділитися між цими закладами пропорційно числу людей, які в них зареєструвалися. Можливість пацієнта змінити медичний заклад має створити конкуренцію між цими закладами.

Швидка медична допомога має бути доступною і безкоштовною для всіх.

Слід істотно підвищити рівень медичної допомоги в сільській місцевості.

Загалом держава має створити таку систему допомоги, де більшість медиків будуть лікарями загальної практики (сімейними лікарями), і саме вони  в абсолютній більшості випадків надаватимуть медичну допомогу пацієнтам. Лише найбільш складні випадки потребуватимуть допомоги спеціалістів вузького профілю.

Держава має стимулювати розвиток медичної науки та забезпечити створення спеціалізованих медичних центрів з найсучаснішим обладнанням і залученням найкращих фахівців з усього світу.

Лікарні мають стати більш автономними і мати власний бюджет.

Слід заохочувати благодійну допомогу на медичні заклади й на лікування хворих.

4.3  . Екологія

Ми маємо припинити забруднювати природу і перейти до активної екологічної політики.

Перш за все мають бути впроваджені високі й прогресуючі штрафи за забруднення довкілля. Їх мають платити всі забруднювачі – від шкідливих виробництв до людини, яка кидає сміття під ноги на вулиці.

Має бути встановлена висока ціна за використання природних ресурсів, що сприятиме їх заощадженню. Водночас ресурсо- та енергозберігаючі технології, використання відновлювальних джерел енергії має отримати режим найбільшого сприяння з боку держави.

Відходи мають максимально сортуватися й перероблятися.

Мають бути встановлені гідні людини стандарти якості питної води. Держава та місцеві громади мають вкласти гроші в очистку води, а також в охорону джерел води від забруднення.

Законодавство має стимулювати раціональне використання ґрунтів.

За рахунок штрафів з забруднювачів мають реалізовуватися програми поступової рекультивації забруднених територій та водойм.

Час покласти край безконтрольній вирубці лісів, у т.ч. в Карпатах. Вирубка лісів має компенсуватися інтенсивним насадженням нових лісів, загальна площа яких має планомірно збільшуватися. Слід також збільшити кількість і загальну площу заповідників.

Незаконне будівництво на берегах морів, рік та озер має бути припинено, слід повернути узбережжя великих водойм, насамперед – Чорного моря й Дніпра, для вільного доступу людей.

5. Освіта, наука, технології

Розвиток сучасної освіти й науки і стимулювання використання в різних сферах життя новітніх технологій мають стати одним з ключових механізмів модернізації країни і її динамічного розвитку. Без цього здійснення реформ в економіці та інших серах життя неможливе. Держава повинна сконцентрувати належні фінансові й організаційні ресурси для якісних змін в освіті, розвитку як фундаментальної, так і прикладної науки і залучення ноу-хау.

5.1. Освіта

Освітня політика є одним з основних інструментів формування такого майбутнього України, яке відповідатиме цілям її національного розвитку і прагненням людей.

Збудувати сучасну країну ми зможемо лише після того, як збудуємо сучасну систему освіти.

Для цього систему освіти слід перш за все розкріпачити, наповнити духом свободи й творчого пошуку. Вся система освіти – від дитячого садочка до університету – має бути спрямована не на «накачування» людей різноманітною, часто непотрібною, інформацією, а на розкриття їхніх творчих здібностей,  ініціативи, формування здатності вільно мислити й творити, приймати зважені й самостійні рішення. На це ж має бути спрямована й підготовка педагогічних кадрів.

В Україні має бути реально запроваджено конкуренцію різних освітніх методик, різних форм власності і систем управління навчальними закладами. Ставлення держави до всіх навчальних закладів і освітніх ініціатив має визначатися їх відповідністю розумним державним стандартам у галузі освіти, а не уявленням чиновників про те, як саме має відбуватися навчально-виховний процес.

Школи й дитячі садки мають стати в організаційному плані самостійними й залежати лише від закону, освітніх стандартів і власних наглядових рад. У вузах має бути запроваджено широке академічне й студентське самоврядування. Управління вузами має здійснюватися колегіально й демократично. Як невиправдане втручання органів влади, так і протиправний тиск адміністрації вузу на викладачів та студентів є неприпустимими.

Освіта має стати українською за духом, формою й змістом. Освітній процес у більшості шкіл і дитячих садочків, а також у всіх вузах має здійснюватися українською мовою, що означає українську мову викладання, підручників, а також інформації, що надається в електронному вигляді.

Всі заклади освіти мають бути невідкладно комп’ютеризовані й підключені до Інтернету, причому доступ до них повинні мати всі, хто навчає й навчається в цих закладах, а техніка й програмне забезпечення мають постійно оновлюватися.

Для підвищення якості знань і подолання корупції в освіті необхідно зберегти й законодавчо закріпити систему незалежного оцінювання знань (тестування) випускників шкіл, а також запровадити об’єктивне оцінювання знань студентів та випускників вузів.

Величезне число вузів в Україні не призвело до зростання освітнього рівня українців. Вузи, які упродовж короткого перехідного періоду не викорінять корупцію та не забезпечать належний рівень знань випускників, мають бути ліквідовані.

Провідні українські університети мають отримати статус дослідницьких і розвивати передову науку. Держава має стимулювати приватні інвестиції в науку, в тому числі й в університетську, а також інвестиції бізнесу в професійно-технічну освіту українців і перепідготовку кадрів.

5.2. Наука й новітні технології

Слід зупинити «відплив мізків» і ноу-хау з країни і створити тут сприятливі умови для наукової діяльності і впровадження в життя сучасних технологій.

Потрібно істотно збільшити видатки на науку, перейшовши при цьому від фінансування мережі установ до фінансуванні власне досліджень та впровадження їх результатів у життя. Критеріями ефективності праці вчених мають бути публікації результатів їхніх досліджень у визнаних у світі наукових виданнях, зацікавленість вчених і підприємців відповідними дослідженнями і ступінь їх впровадження в життя. Кошти, що спрямовуються бізнесом у наукові дослідження чи запровадження ноу-хау, не повинні оподатковуватися. І навпаки, в певних галузях слід запровадити підвищені тарифи чи спеціальні податки за використання старих технологій, яких Україна хоче позбутися.

Наукові дослідження на пріоритетних для країни напрямках мають спільно фінансуватися державою і бізнесом. Держава має сприяти доступу науковців до зарубіжних і міжнародних грантів, а також використовувати можливості міжнародної наукової кооперації, насамперед з країнами Європейського Союзу,  США та Японією.

Держава має забезпечити доступ усіх зацікавлених українських вчених до міжнародної науково-технічно інформації. Вчені повинні володіти іноземними мовами (насамперед англійською). Навчальні заклади, які видають випускникам дипломи магістрів без їх достатнього володіння цими мовами, мають бути позбавлені акредитації. Водночас слід посилювати присутність української мови в науковому світі. Всі наукові праці, наукова періодика, література в Україні мають видаватися українською мовою і по можливості дублюватися іншими мовами, що використовуються в науковому світі.

Науку слід тісно поєднати з освітою, зробивши дослідницькі університети провідними науковими центрами.

Систему освітньо-кваліфікаційних рівнів і наукових звань та ступенів слід привести у відповідність до європейських стандартів: бакалавр-магістр-доктор філософії. Вузи мають самостійно надавати звання доктора філософії, Вищу атестаційну комісію слід ліквідувати. Водночас процес захисту докторських робіт має стати справді змагальним і відкритим, існуюча в цій сфері корупція має бути подолана, а вимоги до самих наукових робіт мають бути спрямовані на оцінку насамперед їх змісту й корисності, а не оформлення.

Значний потенціал винахідництва в Україні слід використовувати повною мірою, патентуючи корисні винаходи в Україні і сприяючи їх впровадженню в життя.

Створивши умови для інвестицій в усі галузі науки, держава водночас має сконцентрувати найбільшу увагу на впровадженню новітніх технологій у тих галузях економіки, які найбільше сприятимуть подоланню технологічної відсталості. Це, зокрема, зв’язок, телекомунікації й програмування, авіа- й ракетобудування,  аграрний сектор, а також енергетика (включаючи нові технології енергозбереження, відновлювальну енергетику, розробку транспортних засобів, що не використовують вуглеводневе пальне).

Спеціальну увагу слід звернути на запрошення в Україну з-за кордону провідних учених, насамперед українських. Незважаючи на обмеженість бюджетних ресурсів, держава має забезпечити цих вчених високою зарплатою і обладнанням, необхідним для проведення їхніх досліджень.

5.3. Інформатизація країни

Потрібно форсованими темпами здійснити інформатизацію країни.

Перш за все необхідно вже зараз законодавчо прирівняти електронне листування й документообіг до паперового, гарантувати відповідь на електронні звернення громадян.

Упродовж якомога коротшого строку слід повністю перейти з паперового на електронний документообіг між органами влади й місцевого самоврядування, що створить величезну економію часу й матеріальних ресурсів. Слід також заохочувати електронний документообіг у приватному секторі.

Запровадження системи електронного врядування дозволить значній частині їх співробітників працювати дистанційно, зменшивши в такий спосіб площі службових приміщень, а також дозволить оперативно приймати рішення й контролювати їх виконання.

Всі органи влади й місцевого самоврядування мають створити веб-сторінки, на яких буде розміщено всю необхідну для людей інформацію.

Насамперед має бути здійснена стовідсоткова інформатизація органів влади, шкіл, вищих навчальних закладів, бібліотек, лікарень, поліцейських відділів тощо. Держава має вкласти кошти у відповідну техніку, програмне забезпечення, мережі зв’язку та навчання персоналу. Незважаючи на те, що ці кошти є значними, світовий досвід показує, що вони швидко окуповуються, призводячи до зниження управлінських витрат.

На всій території України повинна існувати можливість отримати через Інтернет інформацію про діяльність органів влади, їхні рішення та проекти рішень, рух бюджетних коштів тощо, а також оплатити через Інтернет якомога більший перелік товарів і послуг. Можливість сплати через Інтернет платежів будь-яким державним органам, а також комунальних послуг, послуг транспорту, зв’язку й телекомунікацій має бути гарантована.

6. Механізми реалізації програми

Ця програма є головним документом, яким у своїй діяльності керується партія «За Україну!», її територіальні організації і представники в органах влади.

Ми усвідомлюємо, що повною мірю реалізувати передбачений партійною програмою план перетворення країни можливо лише після підтримки цієї програми народом на виборах і формування керівництва центральної органи влади з числа наших однодумців.

Проте завданням партії є робити все можливе для невідкладної реалізації хоча б окремих елементів програми. Головний шлях їх реалізації – внесення депутатами, що представляють партію «За Україну!» в Верховній Раді, відповідних законопроектів.

Під час розробки й проходження законопроектів партія вестиме діалог з громадськістю та експертним середовищем.

Якщо життєво важливі для країни законопроекти будуть блокуватися в парламенті, партія буде звертатися по допомогу до громадськості. Спільними зусиллями ми, навіть перебуваючи в меншості, зможемо домогтися прийняття цих законів.

Не менш важливою є реалізація окремих елементів програми на рівні місцевих громад, в окремих галузях господарства чи сферах політичного життя – всюди, де ми можемо попри опір системи здійснити необхідні реформи і продемонструвати користь, яку вони приносять людям.

7. Оновлення і вдосконалення програми

Програма партії «За Україну!» написана на основі пропозицій активних громадян України і відрита для вдосконалення. Самі люди можуть узяти безпосередню участь у вдосконаленні й оновленні цієї програми.

Ця програма є своєрідною «Зеленою книгою» – документом для публічного консультування і взаємодії партії з суспільством. Всі, хто зацікавлений у реалізації викладених у цій програмі змін, або ж хоче доповнити чи вдосконалити програму суспільних перетворень, може внести свої пропозиції.

Кожна подана пропозиція буде розглядатися з залученням експертів з даної проблеми, за підсумками громадського обговорення партійна програма буде регулярно оновлюватися.

Отримавши можливість реалізувати свою програму через інструменти державної влади, партія «За Україну!» представить розроблену на її основі і з врахуванням проведених консультацій «Білу книгу України» – докладний план реформ.