12 липня Ксенія Ляпіна була гостею прямого ефіру інтернет-телебачення «Волинських новин» і відповідала на запитання ведучого й читачів.

- Чому приїхали до Луцька?

- Тут ми зустрічалися з підприємцями, обговорювали поточні проблеми. Їх, на жаль, сьогодні дуже багато. Ці проблеми – від законодавчої і виконавчої влади.

Багато запитань задавали, я намагалася дати на них відповідь. Але зрозуміло що підсумок такий: треба боротися, принаймні не дати провести всі негативні норми податкового кодексу, вплинути на податкове законодавство. І такий наказ я отримала від підприємців.

- Волинян хвилює ще й новий закон про вибори до органів місцевого самоврядування. Який ваш коментар з приводу суботнього голосування?

- Це голосування було, як на мене, абсолютно антиконституційним. Але це було голосування в стилі Партії регіонів: перегнули всіх через коліно і мусили прийняти такий закон, як було вигідно тільки ПР. Чи партіям які входять в коаліцію.

Жодних логічних аргументів не чули, жодних аргументів щодо неконституційності ряду норм намагалися не чути, Це або мізків нема, або сигнал до них не доходить.

Але принаймні громадськість почула ці аргументи.

Сам закон, безумовно, неконституційний. Але мій прогноз такий: вибори пройдуть по цьому закону, а після цього регіонали «зроблять блакитні очі» і скажуть: Боже мій! який неконституційний закон! треба його відмінити. І після виборів його відмінять.

- На що розраховує ваша політична сила на осінніх виборах?

- Ситуація змушує політичні сили національно-демократичного табору об’єднувати зусилля. Я переконана, що наша партія прийме участь в усіх рівнях виборів. Просто десь це буде від імені партії «За Україну!», десь – опосередковано, разом з іншими національно-демократичними силами. Висунемо спільних кандидатів і будемо пояснювати людям, що це наші кандидати.

- Ви – у політичній силі, що декларує патріотичні позиції, але у вас таке неукраїнське прізвище…

- Я киянка в четвертому поколінні. А взагалі-то прізвище це – чоловіка. Воно українське – його батько з Запоріжжя. І це прізвище бере корінь десь там, в запорізькому козацтві. Там, до речі, були «цікаві» прізвища, тому мені ще поталанило (сміється).

- А яке ж ваше дівоче прізвище?

- Стрєльцова.

- Також українське прізвище, козацьке…

- Ні, не козацьке Воно походженням з Полісся Київської області, звідти, де кордон з Білоруссю.

- Журнал «Фокус» віддав вам 57-ме місце у рейтингу ста найвпливовіших жінок України. Ви згідні з такою оцінкою?

- Я переконана, що має бути рівність статей. А де рейтинг впливових чоловіків?

- Є. Той же «Фокус» друкував…

- Ні. Це – рейтинг олігархів. Просто серед них жінок нема – це інше питання. Але там ніде не написано, що це рейтинг чоловіків. От коли я побачу рейтинг чоловіків – тоді говоритиме по рейтинг жінок. Я вважаю, що це – гендерна нерівність.

- Ви – у великій українській політиці. Чи важко там залишатися жінкою, чи є там гендерна нерівність?

- Це кожен для себе сам визначає. Я все життя намагалася гендерну рівність відстоювати і в політиці продовжую це робити. Щиро намагаюся конкурувати з чоловіками на рівних.

А гендерної рівності в українській політиці нема, тому що вона все ще грішить пострадянський синдромом, коли жінка мала відповідати максимум за культуру і мистецтво. І в жодному разі – за економіку, фінанси тощо. Хоча зараз українські жінки – різних політичних таборів – доводять зворотнє. Тому я думаю, що через років усе буде гаразд з гендерною рівністю…

- Один депутат з Волині якось сказала, що нелегко бути у парламенті жінкою, тому там треба забути, що ти жінка і маєш мати через це якісь привілеї…

- Я вважаю що не треба забувати, що ти жінка. І треба пам’ятати, що через це у тебе є привілеї (посміхається).

- Ваша базова освіта – прикладна математика. Друга ваша освіта – економічна. Спеціалісту з прикладної математики не важко політикою займатися?

- Я думаю, навпаки: легше. Прикладна математика для мене була великою школою логіки і системного мислення. Інше питання – чи легко впроваджувати життя системні рішення у українській політиці! Нелегко. Тут логіка й аргументи можуть бути по один бік, а якась політична доцільність – по інший.

- Як ви оцінюєте шанси своєї партії на майбутніх виборах?

- Я високо оцінюю шанси партії «За «Україну» у тих областях, де цінується національно-демократична ідея. Безумовно, ми не маємо ілюзій стосовно наших шансів з приводу місцевих виборів в Криму чи Донецьку. Я вважаю, що шариковський принцип «все – всім» руйнує державу. Не треба так. Треба шукати свого виборця, який поділяє твої погляди – і його представляти у владі

- Яке ваше ставлення до скасування депутатської недоторканності?

- Дуже позитивне. Більше того, ми вносили закон відповідний, голосували за зміни до Конституції. На жаль, сьогодні цей закон завис у повітрі. Хоч є позитивний висновок Конституційного суду, з 2009 року цей висновок лежить. Але він не цікавить ні БЮТ, ні Партію регіонів.

Але це справа кожного депутата: можна просто не користуватися пільгами, які дає недоторканість.

- Новий податковий кодекс повертає гральний бізнес. Як ви з цим будете боротися і чи будете боротися?

- По-перше, новий Податковий кодекс, на щастя, ще не ухвалений. Я якраз тому й приїхала до Луцька, щоб ми добре попрацювали з підприємницькою спільнотою, щоб не дати його ухвалити в тому вигляді, в якому він просувається

По-друге, гральний бізнес в тому вигляді, в якому він існував до рішення про його заборону, існувати вже не буде. Я думаю, ніхто його в такому вигляді не допустить. Тому що засилля гральних апаратів на кожному кроці, замість овочевих чи хлібних магазинів – це наслідок недолугої діяльності як центральної, так і місцевої влади, як прагнула отримати дуже високі орендні ставки, а їх міг сплачувати саме гральний бізнес. І нема чого потім перекладати відповідальність на бізнес – бізнес робив те, що приносить найбільші прибутки.

Тому я не думаю, що хтось сьогодні в Україні погодиться допустити назад таку саму ситуацію..

- Хто така Ксенія Ляпіна поза політикою? (Тут як правило кажуть: любляча дружина…)

- І любляча дружина, і мама і бабуся. У мене двоє онуків – у доньки син, у сина – донька. Багато хто не вірить, що у мене є онуки

- Як ви особисто ставитесь до регіонального статусу російської мови?

- Особисто я погано ставлюсь до регіонального статусу російської мови, бо я вважаю, що нема потреби в цьому. Я вважаю, що це абсолютно хибна практика. Більше того, досвід тих країн, які намагались проводити двомовність, свідчить, як от в Бельгії. Там розкол відбувається, знищується єдина держава. Це небезпечна ситуація. Мова – це базова ознака державності. Тут треба дуже чітко триматися статусу української мови як єдиної державної. Це не значить, що ми комусь забороняємо говорити російською, болгарською, румунською чи грецькою, чи німецькою. Та на здоров’я. Але є питання використання побутової мови і питання державної мови. Мови державного навчання. Якраз державоутворюючою є використання державної мови в державних функціях. В державному навчанні. Все інше – та, будь ласка.

- Чи ви вперше у Луцьку і які враження від міста?

- Я далеко не вперше у Луцьку. Правда, чесно скажу, два останні роки не була в Луцьку. Раніше частенько приїздила з різними семінарами, зокрема для підприємців. Маю приємність мати тут добрих знайомих, з якими разом проводила ті заходи. Приємно, що Луцьк покращує свій зовнішній вигляд, чи то сьогодні сонечко так добре сяє? Мені сподобалось, як виглядає Луцьк.

- Чому ви зупинилася на партії «За Україну» і чим ця політична сила краща за всі інші демократичні партії?

- Чому – зупинилася? Це коли хтось кудись біг – і зупинився. Я так не робила. Я партію «За Україну!» будувала. І разом з В’ячеславом Кириленком і іншими депутатами ми започатковували, і далі маю надію розвивати.

Це не просто проект, який біг, зупинився і далі побіг. Це, як на мене, життєва необхідність: реалізувати ті засади, які я вражаю для себе так само природними програмними засадами. В нас є спільні засади, спільні погляди, спільна програма, спільна ідеологія і бачення розвитку держави. А це і є основа для формування партії. Тобто це не є для мене проект.

- Якби ви не стали політиком, яку б професію ви обрали?

- Я власне до того, як стала політиком, була за другою освітою економістом, і ним залишаюсь і зараз. Я думаю, що свою професію я намагаюсь не втрачати. Тому, що політики чи депутат – це не професія, це реалізація якоїсь високої мети. При тому бажано залишатись людиною з якоюсь професією і покращувати свої професійні навички.

- А чи можливо у великій політиці залишатись людиною?

- Сто відсотків можливо. Кожен вирішує для себе. Що політика – брудна справа, говорять ті, хто її робить брудною. Все, що завгодно можна зробити брудним, якщо брудно робити.

- Як ви оцінюєте сьогоднішню діяльність влади?

- Оцінюю її на двійку з мінусом по десятибальній шкалі.

- Хто сьогодні є лідером опозиції, яка партія? І чи можливе об’єднання опозиції?

- Об’єднання опозиції має відбуватись не навколо ритуальних танців з приводу того, хто сьогодні лідер, хто завтра, а навколо спільних дій.

До речі, практика доводить, що навколо спільних дій ми таки об’єднуємось. Коли треба було, наприклад, протистояти податковому кодексу, всі об’єднались – і БЮТ і всі партії, які входять в НУНС, і ще навіть комуністів на короткий час ми змогли загітувати.

Але не надовго, бо комуністи – це окрема історія. Вони свою позицію швидко змінюють. Але я хотіла сказати, що об’єднує спільна дія, спільна боротьба. Роз’єднує намагання створити когось більшим лідером, когось другорядним. Тому ми, власне, оце й переслідуємо в своїй діяльності: об’єднуємо справою.

- А з висоти пройденого, як ви сьогодні оцінюєте роль і місце Віктора Ющенка в українські історії? Чи змінилось ваше відношення протягом 5-6 років до цього державного діяча?

- Я вважаю, що його місце ще буде оцінено. Малий час пройшов, щоб ми могли дати хоча б приблизно об’єктивну оцінку. Але я можу сказати, що моє відношення не змінилось – там, де я бачу серйозні досягнення. Там, де я бачу, щоб він міг протиставити своє особисте громадському, і обрати громадське, там, де він не концентрував особисту владу. Хоча багато хто хотів його на це наштовхнути, зокрема, і Юлія Тимошенко, якій вигідно свого часу було концентрувати навколо нього владу, а потім цим користатися.

Однак він завжди вибирав демократію, при чому справжню демократію, про яку ми будемо ще згадувати довгий час, коли побачимо, що таке несправжня демократія.

При ньому були реальні конкурентні вибори. Любив він Юлію Тимошенко чи не любив, але якщо її обирали – вона ставала прем’єр-міністром. Не любив він Януковича, але якщо його обирали – він складав коаліцію, він ставав прем’єр-міністром. Ми можемо скільки завгодно казати, що нам хтось подобався, хтось не подобався, але це була справжня демократія, справжня змагальність і чесний підрахунок голосів. А от якраз це сьогодні під найбільшим ризиком.

А якщо про помилки, то я і до виборів говорила про них. Це в першу чергу кадрові помилки. В перші 8-9 місяців максимальної довіри він не зміг знайти в собі сили здійснити дуже кардинальні реформи. Виною цьому, зокрема і його фізичний стан Наприклад Саакашвіллі скасував міліцію взагалі, і просто створив поліцію, як зовсім інший орган.

- Яку б ви виділили найбільш негативну чи слабку рису характеру Віктора Ющенка?

- Характер тут грав далеко не найважливішу роль. Характер у Ющенка достатньо український.

- Можна сказати, що він занадто добрий?

- Я би так не сказала. Я би не сказала, що він м’який. Це ілюзії, які про нього створювали якраз його опоненти. Як тільки він захищав демократію і реальну конкуренцію, то всі казали: «Ну, ви ж такий м’який». А от українськість його характеру полягала в тому, що він дуже впертий.

- Ющенко – впертий???

- Так. Просто, знаєте, політик такого рівня… він же ж бачиться не об’єктивно, не очима людей, які з ним спілкуються, а очима, в першу чергу, своїх опонентів, які мають можливість створити потрібний їм антураж навколо політичної фігури.

Так само, до речі, зараз відбувається навколо Януковича. Міф про монолітність чи єдність команди розвіюється. Є сотні доказів того, що це міф. А люди все вірять. От, наприклад, зняття Шуфрича, який назвав Льовочкіна «пылью на своих ногах». То це що? Це монолітність команди, сила лідера? Як на мене це підтверджує якраз глибокі протиріччя, і слабкість лідера.

Наприклад, Янукович підписав закон, яким суттєво збільшувались повноваження податкової. Не тільки ми як опозиція критикували це. Критикувала це і адміністрація, і критикував бізнес, який до Партії регіонів належить. Янукович сказав так: «Я підписую, але я подаю проект закону, першочерговий, яким оцю ваду я погоджуюсь виправити». І дійсно подав законопроект, в якому були ті зауваження враховані, на яких ми, наприклад, як опозиція наполягали. Ми всі раділи, ми всі хлопали в долоні і казали: «Боже, як добре. Який правильний президент!» Як дійшло до справи, він взяв і відкликав цей закон. От вам будь ласка, міф про послідовну, переконану, сильну людину, яка тримає єдність команди.

- Як зробити так, щоб восени зробити вибори чесними і прозорими?

- Треба зробити так, щоб партії, які мають свою зацікавленість, контролювали виборчий процес. Але крім цього потрібна ще й участь громадянського суспільства, і зокрема преси. Чим більше світла, чим більше висвітлення всіх процесів, чим більше буде інформації про те, що відбувається, про кожен крок влади – тим краще.

Бо у законі, який на жаль, в суботу був проголосований, дуже багато є ознак сталінського принципу: не важливо, як голосують, а важливо, як рахують. Для того, щоб так не сталося дуже важливо, щоб все громадянське суспільство і преса зокрема, були на сторожі і зрозуміли: якщо ми втратимо цей демократичний процес і вибори, то і свободі слова не утриматись і професійним можливостям преси не утриматись.

Я вже не кажу про підприємців, яким також не вижити, тому що всі будуть свободи втрачені, зокрема і свободи підприємницькі, хоч якісь, які були.

Іншими словами – за свободу боротися треба при чому всім разом: і підприємцям, і громадянському суспільству, і пресі, і безумовно політичним партіям.

Влада викинула з процесу самовисуванців. Наприклад, є громадське об’єднання, .яке має своє бачення, як на місцевому рівні життя облаштувати, не маючи якихось там політичних завдань. Але вони тепер і не зможуть брати участь у виборах! Але з іншого боку, коли вони при цьому вирішать, що їм тоді взагалі не цікаво щось робити – то це може призвести до того, що виборчий процес може бути дуже непрозорий.

- А чи довго проіснує коаліція?

- На жаль, це залежить від багатьох факторів. Я не прогнозую, що коаліція в тому вигляді, в якому вона є зараз, довго проіснує. Але довго – усі свої п’ять років – проіснує влада Януковича.

Інше питання – в якому вигляді проіснує коаліція Багато хто вважає, що зараз команда Януковича намагається створити триста голосів для того, щоб щось там прийняти. А я вам хочу сказати, що, насправді, ситуація зовсім інша. Вони намагаються створити якомога більше голосів за рахунок перетягування не твердих духом і не послідовних членів опозиції. Мета цього перетягування – не триста людей створити, а знівелювати золоту акцію комуністів, яка занадто дорого обходиться сьогодні Регіонам. Дорогі наші комуністи – в буквальному сенсі цього слова.

Так само хочуть знівелювати роль «Блоку Литвина», який сьогодні теж не дешево обходиться «Партії регіонів».

Зрозуміло, що пересічні громадяни цього не розуміють. Але це факт. Отож хочуть знівелювати роль своїх ніби-то твердих колег по коаліції – за допомогою цих самих «тушок», чи, вибачте, як називає сама Партія регіонів – «пєтушатніка».

Тобто може коаліції недовго проіснує, але це не значить, що влада впаде. Це значить, що вони просто будуть підміняти одне другим.

У Януковича був кредит довіри. Він є у кожного президента. – є півроку коли люди втомлюються від боротьби і кажуть: «Ти роби, а ми потім подивимось!» Але на що він його використав? Можна було використати на реформи, на зменшення втручання на підприємницьку діяльність, на покращення свободи слова тощо. Але він використовує її на те, щоб вирити якомога більше окопів навколо своєї особистої влади. Він використовує цей період фактично на посилення виключно особистої влади, тому коаліція йому просто не потрібна.

До речі, цей не демократичний, на мій погляд, не конституційний закон про вибори – це такий окоп, який він навколо себе вирив – від місцевого самоврядування. А далі буде рити ще інші «окопи»…

Але коли пройде цей «медовий місяць», коли кредит довіри почне падати, буде велике питання – а як з цих окопів «виковиряти» цю владу? Це буде дуже і дуже складно.

- А можлива ще одна помаранчева революція?

- Таке явище як Помаранчева революція, – добра, ефективна, неруйнівна – дуже рідко в історії стається. Значно вірогідніше – жорстокий бунт, який може зруйнувати. Що він зруйнує? Може державність, може єдність. Але це вже не буде «оксамитова» революція. Бо коли людей усувають від можливостей демократичної зміни влади, наростає лють.

- Хто вам більш неприємний – Блок Юлії Тимошенко чи Партія регіонів?

- Не можу сказати, що мені хтось неприємний. Я – твердий ідеологічний супротивник тих принципів, на яких будується Партія регіонів. Я проти тоталітарної системи, яку вони вибудовують, я проти оцих казок про двомовність, я проти їх антиукраїнських тенденцій… Там, яку позицію не візьми – ми у протистоянні з Партією регіонів.

В БЮТу менше точок протистояння. Але, вибачте, коли вони були у владі, ми мали до них багато претензії, зокрема у питаннях малого підприємництва. Тому що вони робили все, що робить і ця влада.

Власне кажучи уряд Азарова в частні нерозуміння проблем малого і середнього бізнесу мало чим відрізняється від уряду Тимошенко. В них бажання з малого і середнього бізнесу вичавити останню копійку і зідрати третю шкуру. І при цьому для олігархів створювати особливі умови. Цим грішив уряд Тимошенко, цим грішить уряд Азарова. Але з урядом Тимошенко не було протистоянь в гуманітарній сфері, там працював наш колега Іван Васюник…

- Зняли Семиноженка, зняли Шуфрича. Хто наступний?

- Це сказати складно, це залежить не від нас, не від опозиції.

- Знімуть коли-небудь Табачника?

- От ми мріяли про те, щоб якнайшвидше зняли Табачника. В мене складається враження, що Табачника захищають зовсім не в Україні. І мені здається, що захищає його Кремль, який сьогодні суттєво впливає на позицію нашого президента Віктора Януковича. Тому Табачник почувається досить захищеним. Він говорить такі речі, за які іншого міністра б давно зняли. Ну, як вам подобається така теза, що дошкільне навчання – це є благо, а оскільки садочків дитячих нема, так ми їм вдома дамо вчителя. Послухайте, ну всякий «брєд» я чула. Де він бачив стільки вчителів, щоб дати кожній дитині від садочку вчителя додому? Це ж просто анекдот якийсь. Тим не менше, він це твердо каже, і почувається поки що досить впевнено.

Тому я роблю висновок, що захищають його поза межами України, впливові люди.

Тим не менше, я хочу звернути увагу, що якісь суттєві зміни в уряді будуть відбуватися, бо владна команда – не монолітна.

- Ви – послідовна прихильниця регуляторної політики. Яке місце і яку роль буде відігравати українська держава якраз у питаннях дрібного і середнього бізнесу.

- В регуляторній політиці я є послідовним прихильником дерегуляції економіки. На жаль у нас все ще бюрократія має дуже багато повноважень, а бізнес і громадянське суспільство – дуже мало прав, або ці права буквально не захищені.

От так сьогодні стається з регуляторною політикою. Безліч видів діяльності ліцензується, кожна ліцензія тягне за собою ще додаткові документи, які треба брати в бюрократа.

Ми досі не можемо порахувати 180 чи 260 дозволів існує? Дискусія: існують дозволи чи не існують там, на місцевому рівні? Уявіть собі: державі 20 років, а ми не можемо встановити кількість видів дозволів! Це якраз свідчення того, що у нас занадто регульована економіка.

І наша регуляторна політика полягає у тому, щоб дерегулювати, залишити регуляцію, тобто втручання держави, тільки в тих випадках, де є підвищена небезпека. Це називається – управління ризиками. Воно кожному підприємцю знайоме у власному бізнесі. Він завжди виділяє де є найбільш небезпечні сфери і там застосовує максимум зусиль, а там де є менш небезпечні зони – віддає на самотік. А точніше – на саморегулювання.

Це природньо! Так існують всі країни. І обмежені ресурси держави ефективно використовуються на найбільш ризикових ділянках. А там, де ризиків менше, відповідно працює самоорганізація ринку, як він і має працювати.

Такі держави називаються розвиненими. Такі держави забезпечують громадянам високий рівень життя. Такою державою прагнемо ми зробити Україну.

- Чи спілкуєтесь ви в побуті російською мовою і чи спілкуєтесь російською в сім’ї?

- Я – киянка, а ви знаєте, що у Києві дуже багато російської мови. Тому ми спілкуємось часто і російською і українською мовою. Київ, на жаль, не перестав бути суттєво російськомовним містом. Але я намагаюся впроваджувати українську мову в життя по всіх напрямках, зокрема і в побутовому спілкуванні в сім’ї, і просто в побуті, просто купуючи ковбасу, я намагаюся купувати її українською, хоча дуже часто мені відповідають російською.

- Навіщо Верховній Раді канікули?

- Ну, це питання – риторичне. Як на мене, Верховні Раді канікули не потрібні. Їй потрібна ефективна робота. Не за кількістю законопроектів треба гнатися, а за якістю їх розробки.

У нас, на жаль, ситуація – знову таки: пострадянський синдром. Гоняться за кількістю, а не за якістю. Кожен тиждень Литвин звітує, скільки законів прийнято. Слухайте, ну яка різниця? Кому стало краще жити від тої кількості законів? Та можемо на тонни їх міряти, якщо так приємно. А міряти треба наслідками. Це закладено в засади державної регуляторної політики, що кожен акт державний має через рік, через два, через три вимірюватись – який він вплив має? Він має позитивний чи негативний вплив на життя? Він додав щось суспільству? Яка його вартість виконання? І чи варто витрачати гроші на виконання цього акту, якщо він нічого не додає суспільству? Це має вимірятися щорічно, і тоді ми будемо міряти не тоннами макулатури, а результатами покращення якості життя. І тоді ні в кого не буде запитань, навіщо канікули у Верховній Раді.

- Чи хочете ви стати президентом України?

- Знаєте, не хочу і не мрію, чесно скажу. Я знаю, що кожен солдат мусить мріяти стати генералом. Мені це завжди кажуть, коли я відповідаю, що не хочу бути президентом України. Максимум, ким я хочу бути – це я хочу бути Прем’єр-міністром, який зробить кардинальні реформи і дорегулює економіку. Але, це скоріше теоретична мрія.

- В якій країні ви хочете провести цю відпустку?

- Я хочу цю відпустку провести в трьох країнах. Поїду з онуком до Криму.

По-друге, я хочу поїхати в Європу хоча б на два тижні. Ми їздимо Європою, подорожуючи на машині. Дивимось, яке там життя. Не в дорогі готелі, а як правило, середнього класу, але які коштують дешевше як в Україні. Там, насправді, зовсім інша цінова політика. Наприклад, ми будемо цього року в Німеччині, потім їдемо по півночі Європи: Голландія, Бельгія і Франція. Потім в Париж, потім знову в Німеччину. І з Німеччини відлітаємо.

В середньому майже всі готелі – десь 60-70 євро в добу. Де ви в Києві, в готелі, в місті проживете за 60-70 євро? В Луцьку можна, а в Києві – ні. А ми в Парижі живемо за 60 євро.

Це, до речі, також дуже важливий момент, тому що основний туристичний потік роблять не дуже багаті люди, а середній клас, який може платити не дуже високі кошти. Але таких людей багато. Наша країна має, нарешті, орієнтуватись на туризм середнього класу, а на це потрібна інфраструктура, якісні, але не дуже дорогі готелі. Ми маємо попрацювати на те, щоб до нас приїхав європейський середній клас. І, до речі, він би до нас із задоволенням поїхав, якщо б хоча б щось знав про Україну.

Нещодавно на самміті ООН у Нью-Йорку балакала із заступником міністра європейської країни, який буквально три місяці тому перший раз побував у Києві. Він так захоплювався: «Боже, Київ! Яке прекрасне місто, чому ніхто в Європі нічого про нього не знає?»

Третє місце, куди я поїду – це Грузія. Я поїду до Батумі подивитися, як позитивний бізнес-клімат може з пострадянського курорту, яким є наш Крим, зробити сучасне Монако, яке по якості конкурує з сучасними французькими курортами, а по вартості – з дешевими турецькими. Хочу обов’язково зустрітись з представниками місцевої влади, для того, щоб цей досвід докорінно вивчити.

- Депутат може дозволити собі це, а пересічна людина коли зможе це зробити?

- Потрібно розвивати середній клас. А цей розвиток залежить від розвитку малого і середнього бізнесу. Буде розвиватися бізнес – будуть сплачуватися податки в бюджет. Відтак буде рости клас самодостатніх людей – лікарів, вчителів. Це – також частина середнього класу, тому що це люди, які мають за свою професію отримати адекватні кошти.

А у нас зараз малий і середній бізнес придушується, заганяється в тінь. Тому вихід – в дерегуляції, зменшенні податкового навантаження, сприяння розвитку бізнесу. Такі програми, до речі, були зреалізовані в Грузії, яка сьогодні входить в десятку найпривабливіших в світі країн щодо інвестицій. А були там само, де ми.

- Назвіть, будь ласка. найкращих жінок-політиків в українській політиці, крім себе.

- Дякую, але я не відношу себе до найкращих жінок-політиків в Україні. Я назву трьох жінок, які стали «віхами» у політиці. Безумовно це – Юлія Тимошенко. Я до неї дуже критично ставлюсь, але вона, безумовно, довела, що жінка може бути таким… засадничим фактором у політиці. Вона дуже така, видатна жінка.

Як це не дивно, але я б назвала і Раїсу Богатирьову. Вона зараз трішки на спаді, але свого часу вона в Партії регіонів посідала серйозне місце. Достойне. З тої точки зору, що жінка могла впливати і реалізовувати якісь свої наміри, хоча я ще раз підкреслюю, що її програмні засади я не поділяю. Але тим не менше, я віддаю належне її силі.

Третьою я б назвала нову постать у політиці. Вона ще не є видатною, але я вважаю, що вона може зробити внесок у політику. Це – Ірина Акімова, яка сьогодні працює заступником голови адміністрації президента. Вона – сторонник двомовності і всяких таких інших речей, чого я не поділяю, але я переконана, що в неї – історична місія. Якщо вона зможе, сидячи там в адміністрації, зупинити цю вакханалію старої бюрократії у вигляді Азарова, і внести хоч якусь лепту в ліберальні реформи, це буде велика історична місія.

- Чи існує у опозиції популярний анекдот про владу?

- Цей популярний анекдот я розповіла один раз на телебаченні. Він не те, що популярний, він дуже чітко окреслює сьогоднішній стан. Це анекдот дуже старий, з величезною бородою. Чоловік приходить до равина, і каже: «Ви знаєте, в мене кури дохнуть! Допоможіть, будь ласка, .що зробити.» Той каже: «А ви їм кружечком так насипте корму…» приходить через тиждень і каже: «Ви знаєте, я насипав кружечком, все-одно дохнуть!». «А ви їм трикутничком насипте…». Приходить знов через тиждень і каже: «Все одно дохнуть.». «Добре, ви їм тоді шестикутною зірочкою насипте». Приходить через тиждень: «Ви знаєте, всі кури здохли.» А равин каже: «Шкода! А в мене ще були такі гігантські плани!»

- Чи дорого створити зараз партію?

- Не знаю, я ж її за гроші не створювала.

- З чого починається ваш робочий день?

- Мій робочий день розпочинається з Інтернету, і закінчується ним. Тобто читаю не друковану пресу, читаю новини в інтернеті, ну і якісь аналітичні статті.

- Чи любите ви читати? І взагалі, що ви читаєте?

- Безумовно, люблю читати. В художній літературі люблю фантастику. Це, напевно, риса мого покоління. І відголос першої – математичної – освіти. Я свого часу дуже любила Стругацьких. В мене є зібрання світової фантастики. Дуже люблю Саймака, хоча це скоріше фентезі, ніж фантастика…

Безумовно й класику також люблю, і сучасну літературу. На жаль, сьогодні багато часу на літературу не вистачає, але я намагаюсь почитати якісь основні, «віхові» книги. З задоволенням читаю багато перекладної літератури, наприклад, Мілтона Фрідмана нещодавно опублікували дуже потрібного для України. Бо в Україні слово «лібералізм» останнім часом набуло ознаки лайливого слова, як свого часу «демократія».

- А читаєте щось на кшталт «Як маніпулювати людьми» або «Як заводити друзів»?

- Знаєте, свого часу, як я була на другому курсі, я читала цю книжку Карнегі, але мені здається, що це не сучасний концепт. Сучасний концепт зовсім інший – я вважаю, що людьми не треба маніпулювати, що з людьми треба спілкуватися на рівні переконання, і якщо ти можеш достукатися до душі і мозку людини, значить ти його переконаєш.

- Чи на всі телевізійні канали вас пускають на свої ефіри?

- Я б сказала, що заборон нема, але й запрошень особливо рясних я не побачила. Тобто нас намагаються якомога рідше запрошувати Заборон нема, але ж ти не можеш, вибачте, припертись на канал і сказати: «Здрастє, я прийшов!».

- Свого часу Наталія Вітренко так і робила.

- Я не Наталія Вітренко.

- Чи взяли б ви в свою команду Сергія Тігіпка, після того, як його виженуть з уряду?

Ні. Бо я думаю, що деякі його погляди розходяться з нашими. Я, до речі, щодо економічних поглядів завжди з Тігіпком була однодумцем. Але я вважаю, що в нього нема сильного політичного стрижня. Тому що не можна в команді Тимошенко спочатку грати, потім свій проект започаткувати, потім ніби грати в команді Януковича, але так на половину думати: може ще десь там побігати?.. Деякі вважають, що це висока політика, а я вважаю, що це відсутність твердих переконань.

- А ким ви мріяли бути в дитинстві і чи є у вас хобі?

- В дитинстві я мріяла бути астрономом. Ходила на гурток астрономії. Тоді ще в Київському палаці піонерів був телескоп. Ми спостереження за зірками і сонцем робили. І це мені дуже сподобалось.

А хобі мені заміняють внуки.

- Яку найдурнішу політичну чутку вичули про себе?

- Чесно кажучи, намагаюсь про себе чуток не слухати, тим більше дурних чуток, тому власне я не можу сказати, що про мене є якісь зовсім погані думки.

- В Польщі нещодавно пройшли вибори. Як ви оцінюєте те, що переміг голова сейму Комаровський? І які ваші прогнози щодо майбутніх відносин України і Польщі?

- Я не думаю, що відносини України і Польщі якось погіршаться. Комаровський безумовно буде продовжувати підтримку відносин з Україною. Однак Польща на чолі з Комаровським буде вибудовувати більш компромісну політику до Кремля.

В сенсі оцінки вибору поляків – це власне їх вибір, що я ще можу сказати? Це відображає певну тенденцію. Спочатку більше були консервативні, національні сили. Зараз перемоги ті сили, які кажуть про більш ліберальну політику і про те, що національні цінності безумовно важливі, але їх ніби намагаються посунути на другий план. Напевне це теж певний пошук суспільства.

Хоча мені здалося, що в Польщі виникла нова ситуація. Вона географічно поділилася, якщо ви бачили. І це було для мене дивно, тому що майже всі попередні вибори так не було. Це така тенденція трошки схожа на Україну. Не знаю ,чи це ФСБ-шна розробка, чи що, але тим не менше є якісь моменти, які наштовхують на таке.

- Назвіть чотири риси жінки, які необхідні для досягання успіху.

- По-перше, треба мати амбіції і прагнути перемогти в якійсь конкурентній боротьбі. Бо дуже часто жінки кажуть, що «ми мирні люди, ми не прагнемо когось перемагати». Правильно, ми мирні, але в конкурентній боротьбі перемога це – не насилля. До цього треба себе привчити – до жорсткої конкуренції.

Друге – не забувати, що ти жінка. Тому що бути в політиці – це не значить перестати бути жінкою.

Третє – це мати тверді переконання. Це, правда, порада і жінкам, і чоловікам, тому що політик без твердих переконань – це щось невідомо що. Яких сьогодні в нас достатньо..

- Як ви прокоментуєте те, що колишні члени «Нашої України» переходять в «Партію Регіонів»?

- Прокоментувала я це так, що за це ми несемо всі відповідальність, бо ми їх привели в наші списки. І мені дуже боляче, що треба це визнати, що ці списки формувались далеко на за рахунок людей з твердими переконаннями. І це було наслідком зокрема і створення блоків, хоча з іншого боку, яка інші сила боротьби може бути, окрім блокування. Є свої плюси, є свої мінуси. На жаль, мінусів виявилось в нашому випадку більше. Тобто багато людей, які прийшли, твердих переконань не мали.

- Вони були патріотами чи ні?

- Я ще раз кажу, якщо ти не маєш твердих переконань, то свій патріотизм ти може носити як жилетку: не того фасону – скинув. Або в тебе є тверді переконання і ти віриш, що це є спосіб твого життя. Тоді ти це ніколи нікуди не викинеш, тоді це залишається з тобою, тоді ти не можеш змінити свою так би мовити «політичну квартиру», на якусь протилежну, бо ти просто не втиснешся в цю протилежну з своїм оцим переконанням.

– Коли в Україні буде патріотична політична влада?

- Коли її оберуть.

- Ваша думка про губернатора Волинської області Клімчука?

- В мене про нього якоїсь особливої думки нема, бо я не мала щастя ніколи його знати і ніколи з ним не зустрічалась. Наслідків його діяльності я ще взагалі не бачила, тому скласти думку про нього ще не можу. В цілому про цю владу в мене думка, ви знаєте, на двійку з мінусом по десятибальній шкалі. Тому як представник цієї влади в моїх очах він має певні мінуси. Але оцінити особисто не можу.

Використано матеріали інтернет-сайту “Волинські новини”

Відеозапис чату