Інтерв’ю з Андрієм Бокочем, членом правління  Волинської обласної організації партії “За Україну!” та помічника-консультанта депутата Верховної Ради України В’ячеслава Кириленка.  

Молодий та амбітний політик Андрій Бокоч відстоює права лучан уже не один рік. Одразу після того, як переїхав до волинської столиці із Закарпаття. Нині він член правління Волинської організації політичної партії «За Україну!», а також помічник-консультант депутата Верховної Ради України В’ячеслава Кириленка. Участі у цьогорічних  місцевих виборах передували дванадцять років клопіткої роботи на політичній ниві. Упродовж цього часу були і акції протесту, і організація антикучмівських кампаній, і гучні затримання. Тож досвіду молодому політику не позичати. Андрій Бокоч переконаний, що балачками сьогодні не зарадиш. Треба діяти. Впевнено і рішуче.

– Пане Андрію, розкажіть спершу, як ви опинилися у Луцьку? Адже відомо, що родом ви із Закарпаття, а свою студентську дорогу розпочали саме в Ужгороді.

– Так, спершу я навчався в Ужгородському національному університеті. Тоді, чесно кажучи, і не здогадувався, що через кілька років доля мене закине до Луцька. У закарпатській столиці я вперше зрозумів – свободи слова в нас немає. Мені, молодому студенту-активісту, у виші одразу дали зрозуміти – хочеш тут навчатися, мовчи. За непокору і поплатився – з університету мене, як то кажуть, «попросили». Студентського щастя поїхав шукати до Луцька. 2002 року вступив на історичний факультет тоді ще Волинського державного університету імені Лесі Українки, який успішно завершив 2005-го.

– То можна стверджувати, що Луцьк для вас нині рідне місто?

– За ці вісім років Луцьк став для мене не просто рідним, а визначальним у моєму житті. Саме тут я виріс як політик. У Луцьку познайомився з багатьма однодумцями. Вони лише зміцнили мою громадську позицію.

– Ви, мабуть, маєте на увазі і депутата обласної ради Ігоря Гузя?

– За роки нашої співпраці ми з Ігорем з’їли вже не один пуд солі. В одній команді ми вісім років. А це, повірте, термін тривалий. За цей час пліч-о-пліч довелося пережити чимало. Пригадую життя в офісах під час Помаранчевої революції, десять днів затримання у мінському спецприймальнику (Андрій Бокоч – один із учасників акції «Чорнобильський шлях» у Мінську 26 квітня 2005 року. За антилукашенківські гасла його було затримано та арештовано на 15 діб – Авт.). Ігор Гузь – це людина, яка має активну громадську позицію. Він жодного разу не зраджував інтересам українців.

– Ваша активна співпраця розпочалася ще в Молодіжному Націоналістичному Конгресі. Чи не так?

– Саме так. Було це ще до помаранчевих часів. МНК об’єднав молодих  та активних студентів з різних факультетів. Це були люди,  які переймалися долею України. Оскільки хотіли жити у європейській державі, в якій права громадян на першому місці. І то далеко не порожні балачки. Молодь збиралася не поговорити, як усе погано, а змінювати тоді ще кучмівські порядки. З цією метою у 2004-му ми долучилися до опозиційних кампаній  “Пора”, коаліція молоді “Наша Україна” та «Чиста Україна».

Воювати з волинськими псевдополітиками та корупціонерами ми разом продовжили вже у новоствореному «Національному Альянсі». З нашими однодумцями неодноразово пікетували під стінами обласної прокуратури. І не даремно. Прокурора Андрія Гіля таки було знято з посади.

– Пане Андрію, а чому саме політична партія «За Україну»?

– Тут взагалі без варіантів. По-перше, це партія професіоналів. Наш лідер В’ячеслав Кириленко об’єднав навколо себе справжніх патріотів. Людей, які мають активну громадську позицію і, що головне, не зраджують їй. У партії «За Україну» немає випадкових політиків. Яскравий приклад цього – у парламенті жоден депутат нашої політичної сили не «перефарбувався», як це часто в нас буває, в інший колір. Усі двадцять депутатів у Верховній Раді за одне – за Україну. По-друге, на відміну від багатьох інших політичних сил, партія «За Україну» має ідеологію та чітко сформовану позицію. До речі, нині це єдина у парламенті права партія.

– Хотілося б поговорити і про проблеми сучасної молоді. У Луцьку, як і в інших містах, їх чимало. Ви як політик молодий, уже, мабуть, задумувалися, за що варто братися насамперед.

– Патріотичне виховання молоді – це один із головних постулатів політичної партії «За Україну». В області ми неодноразово організовували табори, фестивалі, різноманітні конкурси. Головна мета – допомогти талановитим дітям. Нині, коли до влади прийшли Табачники – Семиноженки, освітнє питання набуло ще більшої ваги. Реформи нового міністра освіти лише створюють хаос та спрямовані на знищення всього українського. Болить душа, коли з підручників вирізають цілі розділи. Приміром, про Івана Мазепу, битву під Крутами, УПА та Помаранчеву революцію. Ці псевдополітики не розуміють, що такими своїми діями вони ще більше дразнять нашу свідомість. Тільки от стерти з неї усе патріотичне, я переконаний, їм не вдасться. Політична партія «За Україну» буде і надалі цьому протидіяти. Так, за сприяння нинішнього міського голови Богдана Шиби, ми уже розповсюджуємо по школах області дев’ять тисяч книг «Літопис УПА». У кожній бібліотеці буде по кілька примірників цього видання. І це лише початок.

– Пане Андрію, ваш округ охоплює будинки по проспектах Соборності та Молоді. Це, як відомо, густонаселений район міста, а отже і багатопроблемний.

– Проблем, що вимагають негайного розв’язання, по Молоді та Соборності і справді багато. Нещодавно я організував там собі екскурсію.  Побачене не втішило. Якісних дитячих майданчиків практично немає. А от сміття на кожному кроці. Натомість жодного тобі смітника поблизу. Як власне і лавочок. Місцеві мешканці бідкаються – район густонаселений, а от дитячих садочків не вистачає. Тож, як то кажуть, роботи непочатий край.

– Нині є дуже дискусійним питання парку поблизу РАГСУ. Деякі чиновники замість зелених насаджень хочуть збудувати там басейн. Мовляв, у такий спосіб вони дбають про луцьких дітлахів. Якою є  ваша думка?

– Басейн – це чудово. І батькам радість, і дітям потіха. Тільки от споруджувати його поблизу РАГСУ замість парку, на мою думку,  просто безглуздо. У місті і так зелені насадження на вагу золота. У цьому густонаселеному районі це чи не єдине місце відпочинку молодих мам, діток та пенсіонерів. А от про лавочки та смітники у парку треба подбати.

– Наскільки брудною, на вашу думку, є саме політика по-волинськи. Невже і у нас все так погано?

– У нашій державі політики вже давно граються у брудні ігри. Проблеми громадян та їх розв’язання відійшли далеко на задній план. Тут головне – задоволення власних інтересів. Усім керують гроші та бізнес. У нас в області, як не прикро визнавати, ситуація аналогічна. Я зі своїми однодумцями хочу бодай щось таки змінити.

– Волиняни, як і всі українці, вже давно не вірять політикам, їхнім обіцянкам та голосним гаслам. Тож нині важливо здобути довіру. Пане Андрію, як особисто ви це робитимете?

– Якщо і давати обіцянки, то неодмінно їх виконувати. Так мене навчили батьки. Не зраджувати інтересам українців – це головне. Прибічники В’ячеслава Кириленка вже не раз в цьому переконували. Я йду у владу, аби перемогти. А перемогу цю хочу присвятити лучанам. Бути осторонь, коли нас так безсоромно ставлять на коліна, більше не можна. Треба робити так, аби своїми вчинками не осоромитися. У мене особисто немає ніякого бізнесу та багатих батьків. Я просто хочу змінити життя лучан на краще.

– Яким чином ви будете це робити?

-      Одне діло – про проблему знати, зовсім інше – братися її розв’язувати. По Молоді, 13 ^б уже наповну функціонує громадська приймальня. З чотирнадцятої до двадцятої години я буду радий поспілкуватися з усіма охочими. Аби допомогти у розв’язання їхніх проблем. Я переконаний – разом ми зробимо наше місто кращим.

-      Дякуємо за розмову. Бажаємо вам перемоги!