Напередодні власного професійного свята згадалося давно забуте радянське (все-таки зомбували нас тоді добряче) «С чего начинается Родина?»  Чому згадалося? Бо напередодні професійного свята центральна влада відрапортує про чергові здобутки в освіті, підвищення рівня чогось-там, похвалять і нагородять, як годиться, до професійного свята.

Це теж, очевидно, потрібно. Але чи легше буде від того вчителям, учням і батькам?  Чи знають випускники та їх батьки, як вони будуть вступати до ВИШів? Так з чого ж таки починається наша Вітчизна?

На жаль, за роки незалежності ми, мабуть, так і не зуміли дати чіткої відповіді на це запитання. А й справді, з чого починається моя Батьківщина?

Батьківщина починається з чистого двору й ошатного будинку, комфортного дитячого садочку поруч з домом, школи, яка дає якісну освіту, молоді, яка розуміє, що пити й курити – непрестижно і дорого, а чесно працювати – престижно і потрібно.

Сьогодні проблеми освітньої галузі є, на мій погляд, одними з найскладніших серед проблемних питань розвитку нашої держави і нашого міста. Зрозуміло, що вчителю, який надумав зробити щось більше ніж просто добре робити свою роботу, тобто вирішив податися в депутати міської ради, очевидно, не варто зазіхати на вирішення проблем на рівні держави, хоча ніхто не боронить жодному з нас ініціювати зміни до законодавства чи державних стандартів в освітній галузі. Зважаючи на сьогоднішню центральну владу – це не просто.

Я ж зосереджу увагу на проблемах освітньої галузі міста та власне мого з Вами району проживання  - району РАГСу. В районі розташовані три чималенькі школи – 21, 25 та 26- та, які сьогодні дозволяють забезпечити усіх дітей освітніми послугами. Але якщо поглянути з середини самої школи, то вона далеко не в найкращій ситуації. Поговоріть з будь-ким із директорів, й ви дізнаєтеся, по чім фунт лиха. Фінансування йде, по-суті, лише на заробітну плату. Добре, що місто частково доплачує за харчування молодших школярів. За комунальні послуги – вже не завжди вистачає. Я не говорю про всі інші статті витрат. Далі – все залежить від того, наскільки директорові разом з вчительським колективом вдасться переконати (вмовити, впросити)  заможних батьків допомогти. Розумію батьків, які знають, що освіта в нас номінально безкоштовна, але змушені свої кровні віддавати на школу, клас,  та харчування не безкоштовне. Не розумію тих, які думають: «ну скільки ж можна здавати тих грошей! Несу в ту школу та несу». Цікаво, а в бар чи кафе чи кудись ще не несу? Хіба школа в тому винна? А чи знаєте Ви, як прискіпливо контролюється використання батьківських коштів? І на скільки й для чого їх вистачає?  А всі ж ми хочемо, щоби діти навчалися в теплих, затишних класах, мали нормальні умови для занять фізкультурою та спортом, художньої самодіяльності і не тільки. Якби використання коштів державного бюджету контролювалося так, як сьогодні контролюють школу, то ми давно вже жили б в заможній державі. Говорю про це з повною відповідальністю, бо сам – батько двох дітей, одна з яких школярка молодших класів. Так, батьки нашого класу за власні кошти замінили вікна, придбали парти й стільці і не тільки. І що? Хіба це погано? Звичайно, в класі є батьки різного достатку. Але дехто вклав значно більше від інших, бо має власний успішний бізнес. Інші їм за це вдячні. Отож, завжди можна вирішити питання, якщо підходити до нього не з позиції «Чому я?» а з позиції «Якщо не я, то хто?».

Вважаю, що тим школам, де керівники й батьківський колектив готові до цього, варто, мабуть, надати фінансову автономію. Біля шкіл варто облаштувати нормальні місця для паркування, звернути увагу на розташування зупинок громадського транспорту, покласти біля кожної школи «лежачих поліцейських» (здоров’я й життя дитини важливіше від підвіски авто!), заборонити роботу торгових точок, де продається алкоголь та цигарки поблизу шкіл, жорстко дотримуватися програми якісного ремонту шкіл включно з облаштуванням шатрових дахів, заборонити й жорстко контролювати дотримання норм щодо розпиття алкогольних напоїв та вигулу собак на територіях шкільних майданчиків тощо. Не лишнім буде, щоби міліція не цуралася ввечері пройтися шкільним майданчиком, й вжила заходів при порушенні відповідних норм закону.

Ще гострішими є проблеми дитячих дошкільних закладів. Одна з головних – їх переповненість. Це не школа, де в гіршому разі можна перевести дітей в дві зміни. Той, хто має маленьких дітей, й мешкає поруч зі мною, добре знає, що таке віддати дитину в дитячий садок й за скільки часу її треба туди «записати» на чергу. Скоро дійдемо до чого, що будемо записувати дитину в садочок одночасно з отриманням свідоцтва про народження. Тому варто негайно ініціювати питання про спорудження хай невеликих, але таких необхідних сьогодні дошкільних закладів в районах новобудов. На цьому стою і буду стояти! Не повинно в групі дитячого садка бути 43 дитини! Я це знаю з власного, батьківського досвіду.

Отож, міська влада має в першу чергу подбати про те, щоб новий генеральний план розвитку міста дотримувався, щоб жоден забудовник не міг порушувати норм законодавства, особливо природоохоронного, щоб пити й курити в нашому місті було непрестижно, щоби батьки не переживали через бродячих собак, щоби міліціонери ходили в темних дворах, а не людними освітленими місцями, щоби про школу і вчителя думали протягом року, а не в переддень професійного свята чи перед першим вересня. Вірю, усе в наших з Вами руках, адже якщо не ми, то хто?

Андрій Мельник, вчитель історії та правознавства

Луцької гімназії №21 імені Михайла Кравчука,

кандидат в депутати Луцької міської ради